Page 280 - Microsoft Word - Дисертація_Винар_end

280

удвічі, а за вмісту 1% Cr 3C 2 вона знижується майже у три рази. Оскільки

карбіди хрому при спіканні порошкових композитів розчиняються в нікелі

[355] і цим самим сприяють гальмуванню його корозії в електроліті.

У кислих електролітах легування карбідом ванадію неефективне, а в

лужному дещо стійкішим є сплав з 1% VC. За введення 0,15% VC густина

струму корозії вища, ніж у нелегованого сплаву. Це може бути пов’язано як з

різною поруватістю досліджуваних зразків, так і неоднозначним впливом

концентрації карбіду ванадію на їх корозійні властивості.

Рисунок 7.11 – Вплив рН середовища на стійкість до корозії легованих

сплавів ВН20: 1 – вихідний сплав; 2 – ВН20+0,15%Cr 3C 2; 3 – ВН20+1% Cr 3C 2;

4 – ВН20+0,15%VC; 5 – ВН20+1%VC.

Таким чином, встановлено, що корозійну тривкість порошкових

композитів на основі карбіду вольфраму визначають властивості зв’язки.

Показано, що введення графіту до складу композита ВН20 знижує його

стійкість до корозії в 3%-му розчині NaCl: додавання 2 і 4 % графіту

збільшує густину струму корозії відповідно у ~2 і 2,5 рази. Легування

вихідного композита карбідом ванадію у кількості 0,15 та 1% підвищує

струми корозії, а введенням карбіду хрому в кількості 1% вдається знизити їх

практично на порядок.