Page 276 - Microsoft Word - Дисертація_Винар_end

276

меншої активності матеріалу до взаємодії з середовищем, при контактуванні

досліджуваних матеріалів з сталлю відбувається розчинення як нікелевої

зв’язки так і сталі. В продуктах корозії виявлено заліза до 22% масових (рис.

7.7).

Таким чином руйнування в умовах щілинної корозії сплавів на основі

карбіду вольфраму інтенсивніше відбувається в парі з титаном, однак при

контактуванні з сталлю 08Х18Н10Т утворюється більша кількість продуктів

корозії, через інтенсивне розчинення сталі у порівняно з титаном. Легування

сплаву ВН 20 графітом сприяє утворенню локальних катодів та

мікропорожнин у прикатодній зоні, які знижують стійкість матеріалу до

щілинної корозії.

7.2. ВПЛИВ ДОДАТКІВ КАРБІДІВ ВАНАДІЮ ТА ХРОМУ ДО

СПЛАВУ ВН-20 НА ЙОГО КОРОЗІЙНУ ПОВЕДІНКУ

Введення до складу зв’язуючого металу легуючих компонентів,
електродні потенціали яких більш додатні, ніж нікелю, повинно знизити

різницю між потенціалами структурних складових сплаву і таким чином

підвищити корозійну тривкість матеріалу і при цьому не змінивши механічні

характеристики [355], зокрема це стосується карбідів хрому та ванадію.

В результаті досліджень сплаву ВН 20 легованого карбідами ванадію

(VC) та хрому (Cr 3C 2) у 3% розчині NaCl, суттєвої зміни стаціонарного

електродного потенціалу не виявлено (рис. 7.8а), деяке облагородження

потенціалу ( ~50мВ) характерне для сплаву ВН 20 модифікованого 1% Cr 3C 2

[357].

Показано (рис. 7.8 б), що легування карбідом ванадію сплаву ВН 20

змінює його корозійну тривкість: для всіх легованих матеріалів характерне

несуттєве зростання ефективності катодних процесів, оскільки

спостерігається зміщення катодних віток поляризаційних кривих у бік

збільшення катодних струмів.