Page 75 - Dys

75

руйнуванню сталі у повітрі. Однак цей висновок справедливий тільки для

сталей зі значним запасом пластичності, коли кавітаційне навантаження

зумовлює втомне розтріскування поверхні.

Збільшення тривалості кавітації зумовлює розвиток пошкодженості на

поверхні металу, втрати його ваги, що означає завершення інкубаційного

періоду. Однак така поверхня, незважаючи на деформаційне зміцнення, стає

вразливішою до розвитку втомних тріщин, тому і спостерігали зниження

втомних характеристик сталі після 180 хв попереднього кавітаційного впливу

водогінної води (рис. 3.6, крива 3).

Таким чином, при дослідженні впливу попереднього кавітаційного

навантаження на втомну витривалість пластичних сталей ферито-перлітного

класу слід брати до уваги дію двох протиборних чинників. Перший з них

полягає у деформаційному зміцненні феритної складової, тому підвищує опір

втомі металу, інший – у розвитку пошкодженості, яка негативно впливає на

подальше руйнування металу в умовах його циклічного навантаження.

Перший з цих чинників домінує під час інкубаційного періоду, другий –

після його завершення. Слід зазначити, що поверхнева пошкодженість як

чинник негативного впливу попереднього кавітаційного навантаження,

домінує над позитивним чинником деформаційного зміцнення, що і

спричиняє різке зниження втомної витривалості металу.

Отже, підвищення втомної витривалості після попереднього

кавітаційного навантаження тривалістю 60 хв пов’язали зі зміцненням фериту,

а зниження після попереднього кавітаційного навантаження тривалістю 180 хв

– зі знеміцненням обох структурних складових, зростанням шорсткості

поверхні та наявністю мікротріщин кавітаційного походження, що мінімізує

стадію зародження тріщини.