Page 174 - ЛІТЕРАТУРНИЙ ОГЛЯД

174

крихкого відколу від розшарувань (рис. 3.39г), аж до їх домінування за

практично незмінного опору крихкому руйнуванню. Для вуглецевих сталей

якісна зміна визначальних елементів окрихчення на зламах відбувалася в точці

A . Вважали, що ця точка характеризує критичну деградацію вуглецевих ста-
c
лей, в якій їх докритичний стан (І) змінюється на закритичний (ІІ, рис. 3.40).

Рисунок 3.40 – Втрата опору крихкому руйнуванню KCV / KCV залежно
екс
вих
від показника S / S, що враховує площу елементів окрихчення S
кр
кр
(розшарування та крізьзеренні відколи) на одиничній площі зламів ударних

зразків S. І та ІІ – зони, що відповідають експлуатованим сталям до- і за
критичного структурно-механічного стану; A – точка розмежування сталей з
c

якісно відмінними ознаками деградації (розшарування чи крізьзеренні
відколи). Позначення сталей розшифровано у табл. 3.1, 3.4 та табл. 3.8.

Таким чином, критичний стан вуглецевих сталей кінця ХІХ –початку ХХ

сторіч після їх тривалої експлуатації за впливу кліматичних умов

обґрунтували за зміною домінуючих фрактографічних ознак окрихчення

сталей, випробуваних на ударну в’язкість. Якщо на етапі до критичної

деградації сталей в міру зростання тривалості експлуатації відбувалось

постійне зростання кількості розшарувань як елементів окрихчення зламів, то

на етапі закритичної деградації сталей визначальним елементом руйнування

ставали крихкі крізьзеренні відколи.