Page 239 - Дисертація ГРЕДІЛЬ_ФМІ

239
Результати випробувань на розтяг показали, що властивості сталей у

вихідному стані, а саме границі плинності σ 0,2 та міцності σ В, відповідають їх

класу міцності: найміцніша сталь Х70, найменш міцна – 17Г1С. Слід

зазначити, що було досліджено зразки сталі 17Г1С із двох різних труб резерву,

прийняті за вихідний стан, і їх характеристики міцності суттєво відрізнялися.

Припускали, що широкому діапазону міцності досліджуваних сталей

відповідатимуть і суттєві відмінності у їх пластичності. Однак це справдилося

лише для показника відносного звуження ψ (53,6–71,6%), а відносне

видовження δ знаходилось в межах 20,0–23,2%.
Порівнявши механічні властивості кожної марки сталі у вихідному та

експлуатованому станах, особливих відмінностей не виявили як у

характеристиках міцності, так і пластичності, за винятком сталі Х60, яка після

експлуатації мала значно вищу міцність і нижчу пластичність. Однак загалом

нема підстав стверджувати про суттєву експлуатаційну деградацію сталей.
Пришвидшеною деградацією досягли розвитку мікропошкодженості в

металі, що підтверджує металографічний аналіз сталі 17Г1С (рис. 5.17),

деградованої за режимом 2. Сталі властива феритно-перлітна структура, вона
не змінилася, однак на її фоні спостерігали міжфазну мікропошкодженість (рис.

5.17а) між неметалевими включеннями і матрицею, а також між зернами фериту
і перліту. Під час полірування зразка фіксували викришування цементиту, тому

припустили послаблення когезивного зв'язку між пластинками фериту і
цементиту внаслідок лабораторної деградації навіть у перлітному складнику. Ці

особливості не характерні для сталі у вихідному стані, а тому їх вважали

результатом пластичного деформування окрихченого ПЕН металу. Ці висновки

узгоджуються з результатами попередніх досліджень [310], де отримали

подібний прояв крихкості трубопровідних сталей за сумісного впливу

пластичної деформації та електролітичного наводнювання.