Page 218 - Дисертація ГРЕДІЛЬ_ФМІ

218
У вихідному стані прошарки з перлітних зерен в осьовому перетині

труби були майже неперервними (рис. 5.1а) і поширювалися на довжину до

2 мм, а в діаметральному їх неперервність порушена поодинокими зернами

фериту (рис. 5.1б), а довжина не перевищувала 150 мкм. При цьому зерна

перліту, як і фериту в основному мали полігональну морфологію, що чіткіше

проглядається у діаметральному перерізі труби. Розподіл зерен обох видів

(фериту і перліту) за розмірами у цьому напрямі нерівномірний.
Окрім того, виявили доволі довгі (100–200 мкм) ланцюжки з дуже тонких

неметалевих включень сульфідів марганцю (до 1 мкм завтовшки) уздовж осі

труби практично по всій товщині її стінки, які найчастіше перетинали зерна

феритних прошарків (рис.5.2).

Рисунок 5.2 – Неметалеві включення в структурі сталі 17Г1С, розташовані

вздовж осі труби

Відомо, що межі між перлітними і феритними зернами, або між

суміжними перлітними зернами, ефективно пасткують водень, як показано

прикладі чистих сплавів Fe-C із феритно-перлітною структурою [288]. У свою

чергу, межі між феритом і цементитом (як складовими перліту) слабо

поглинають водень та водночас перешкоджають його дифузії через перлітні

колонії. Проаналізувавши роботи [289, 290] можна припустити, що розвинена