Page 116 - Дисертація ГРЕДІЛЬ_ФМІ

116
’
Під час виділення газоподібного водню на електроді 2 вимірюють
потенціал досліджуваного електрода 1 за цих умов експерименту, та

отримують відповідні поляризаційні криві потенціодинамічним методом.
Величину поляризаційного опору сталі визначали після встановлення

стаціонарного потенціалу (через 90 хв після занурення зразка в розчин), під час

барботування водню (проводили три заміри за різної інтенсивності процесу

після певної стабілізації потенціалу на кожному етапі), та після його

припинення (через 15 хв та 90 хв). На платинові електроди подавали напругу

зі стабілізованого джерела, яка відповідала густині струму на катоді і = 14,3
мA/cм , 57,1 мA/cм та 142,9 мA/cм і, відповідно, забезпечувала різну
2
2
2
інтенсивність барботування та насичення розчину воднем.

3.4 Вплив молекулярного водню на корозію та наводнювання

трубних сталей з урахуванням експлуатаційних чинників

3.4.1 Дослідження опору корозії та наводнювання трубних сталей у

модельному корозивному середовищі за барботування водню

Сталь 17Г1С. Корозійну тривкість сталі у МР (табл. 2.6) за умов

барботування газоподібним воднем вивчали за двох інтенсивностей

барботування, які відповідали струму електролізу 4 мА та 40 мА, (густина

струму відповідно 28,5 мА/см (інтенсивність 1) та 285 мА/см (інтенсивність
2
2
2). Після занурення стального зразка у розчин його витримували близько 90 хв

до досягнення стаціонарного потенціалу, заміряли ЕХ характеристики сталі в

спокійному середовищі, далі вмикали електроліз і фіксували зміну ЕХ

поведінки сталі за різної інтенсивності процесу після певної стабілізації

потенціалу на кожному етапі, а потім і після його припинення (через 15 хв).