Page 115 - Dys

115

а б

Рисунок 4.10 – Взаємозв’язок між кількістю циклів до зародження тріщини N і

для сталей 20Н2М (1) та 35ХМ (2) у повітрі (а) та у 1%-му розчині NaСl з

барботуванням СО 2 та додаванням СН 3СООН з рН = 3,1 (б) та границею

плинності σ 0,2.

Вплив деградації сталей на їх опір втомному та корозійно-втомному

руйнуванню оцінили показником κ е (див. пп. 2.7.4) за зміною кількості циклів

до зародження тріщини у сталі у вихідному та експлуатованому станах
(рис. 4.11).

Незважаючи на те, що загалом вищим опором втомному руйнуванню
характеризуються сталі з вищою міцністю [187], сталі у деградованому стані

мають нижчий опір втомному руйнуванню, ніж у вихідному (табл. 4.4). Звідси,
експлуатаційна деградація погіршує не тільки базові механічні характеристики

(див. табл. 4.2), але і втомні. При цьому вона суттєвіше впливає на

характеристики сталі 35ХМ, порівняно із сталлю 20Н2М (рис. 4.11), особливо

за випроб у повітрі. У корозивному середовищі вплив експлуатаційної

деградації на корозійно-втому витривалість сталі 20Н2М виражений значно

сильніше, ніж у повітрі. І водночас від дещо слабший для сталі 35ХМ порівняно

із сталлю 20Н2М, що зумовлено, очевидно, вищим опором цієї сталі корозії

(див. п. 4.2), швидкість якої також визначає час до появи корозійних виразок –