Page 247 - ЛІТЕРАТУРНИЙ ОГЛЯД
        P. 247
     247
                  парогоні  понад  20  років,  спостерегли  невідповідність  між  кількістю  ямок  і
                  включень  на  їх  дні,  яка  залежала  від  зони  гину  (рис. 5.9в).  Чим  жорсткіші
                  силові  умови  експлуатації  металу  (зокрема  в  зоні  концентрації  напружень  в
                  РЗГ)  тим  меншу  кількість  ямок  n   з  включеннями  на  їх  дні  фіксували  на
                                                             i
                  ямковому рельєфі зламу. Тоді деградацію сталі можна оцінювати за кількістю
                  ямок,  на  дні  яких  залишилися  карбіди  (як  ознака  збереження  їх  когезії  з
                  матрицею)  відносно  загальної  кількості  ямок  N  на  одиничній  площі  зламу.
                  Оцінка  за  цим  показником  показала,  що  міра  деградації  металу  ПДГ  після
                          3
                  256·10  год експлуатації у 2,5 рази менша ніж металу РЗГ, а СЗГ і НЗГ у 1,5 і
                  2,0 рази відповідно. Але при цьому цей показник для металу ПДГ залишився в
                  1,6  рази  нижчим,  ніж  для  металу  ПД  парогонів  (рис. 5.9в).  Така  тенденція
                  зміни  запропонованого  показника  міри  деградації  сталі  ∑n   /  ∑N  зберігалася
                                                                                           i
                  біля обох поверхонь труб (ЗП і ВП), але відокремлення карбідів від матриці
                  проявилося  сильніше  біля  їх  ЗП,  де  загалом  напруження  найвищі,  а,  отже,
                  сприятливіші умови для повзучості. Цим підтвердили, що повзучість металу в
                  околі ЗП труб є визначальним чинником відокремлення карбідів від матриці.
                         Разом з тим з урахуванням неминучості наводнювання металу парогонів
                  ТЕС під час тривалої експлуатації не логічно відкидати можливість сукупного
                  інтенсифікувального  впливу  напружень  і  наводнювання  на  процес  декогезії
                  карбідів від матриці [349]. Сукупний негативний вплив обох цих чинників стає
                  особливо  небезпечним  із  збільшенням  кількості  зупинок  технологічного
                  процесу.  Адже  відомо  [350,  351],  що  термоциклування  зразків  у  водні  в
                  діапазоні  від  кімнатної  до  робочої  для  парогонів  температури,  інтенсифікує
                  деградацію теплотривких сталей. Крім того завдяки температурним перепадам
                  у  стінці  труби  під  час  зупинок  блоків  проявляється  також  невідповідність
                  коефіцієнтів  термічного  розширення  неметалевих  включень  і  карбідів  по
                  відношенню до матриці [352]. І періодично повторюване відключення блоків
                  впливає  на  локальні  напруження  в  околі  включень,  що  зумовлено  різною
                  здатністю  включень  і  матриці  розширятися  чи  стискатися  у  градієнтному
                  температурному полі, що створює передумови для їх декогезії від матриці.
     	
