Page 217 - ЛІТЕРАТУРНИЙ ОГЛЯД
P. 217
217
центрі перерізу зразків переважало міжзеренне руйнування у межах феритних
прошарків (рис. 4.20д). За наявності у структурі сталі дрібних зерен перліту
спричинені воднем пошкодження формувалися вздовж меж розділу прошарків
між ферними і перлітними зернами, сприятливо орієнтованими стосовно
зовнішніх навантажень. На поверхні зламу при цьому спостерігалися
роз’єднання зерен феритну і цементиту, яке полишає по собі чітко окреслену
ламелярну структуру перліту на зламі. Таку фрактографічну ознаку
окрихчення через водневу деградацію спостерігали в експлуатованій сталі Х60
(рис. 4.21д).
Описані для обох сталей фрактографічні ознаки їх деградації дозволили
пояснити менший негативний ефект експлуатації сталі Х60 на її
характеристики пластичності під час випроб у середовищі NS4 порівняно з
отриманим на сталі 17Г1С. Адже структурно обумовлені пошкодження вздовж
меж більших зерен фериту в сталі 17Г1С сприяли формуванню вищого
рельєфу зламу (через більший розмір зерна) в межах великих (до 50 мкм в
діаметрі) округлих міжзеренних фрагментів на фоні загалом в’язкого рельєфу
навколо них. Ці фрагменти як ознака ослабленої когезії між суміжними
зернами в структурі деградованої сталі ослабили поперечний переріз зразка і
цим сприяли локалізації деформації в найслабшому його перерізі за випроб в
середовищі. Саме такий механізм руйнування реалізувався за випроб сталі
17Г1С. Тоді як через сумірний шлях дифузії водню вздовж меж зерен і вздовж
ламелей у перліті пошкодження, що формувалися між прошарками фериту і
ламелями перліту, були менш обширними ніж у сталі 17Г1С. Завдяки
достатньо високому рівню запасу пластичності сталі Х60 локалізація
пластичної деформації зразків під час випроб у середовищі відбувалася
завдяки витягуванню прошарків фериту між пошкодженнями (або між
ділянками меж з ослабленою когезією), що утворилися між перлітними і
феритними прошарками на етапі тривалої експлуатації. Як результат втрата
характеристик пластичності деградованої сталі Х60 виявилася меншою, ніж
сталі 17Г1С.
