Page 104 - НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

104

На поверхню попередньо

U 5 зважених металевих пластин

однакових розмірів наносили
6
електродугове покриття. Розмір
7
4
пластин обирали таким чином,
щоб діаметр факела металопо-

вітряного струменю вписувався
U
6
2 3
в межі їх поверхні для напи-

1 лювання. Час розпилювання

становив 5 секунд, а під час
Рисунок 2.10 – Принципова схема напилювання зразок-пластина

реалізації калориметричного методу залишалася нерухомим і напи-

визначення кількості тепла, краплини лювання відбувалось з утво-

розплаву ПД, та визначення температури ренням однієї плями. Відразу
краплин на дистанції напилення: 1 – термос; по завершенні напилювання

2 – кришка; 3 – соленоїд; 4 – зразок із сталі, зразок опускали до термоса з
на який напилювали покриття; 5 – соленоїд; водою кімнатної температури.

6 – шток; 7 – електрометалізатор. Термос з широким вхідним
отвором закривався корком з

щілиною для зразка та отвором під термометр (ртутний термометр з ціною

поділки 0,1 К). По завершенні напилювання зразок автоматично за допомогою

соленоїда 5 опускався до термоса. Щілину у корку термоса 1 під зразок 4

прикривали теплоізоляційною кришкою 2. Завдяки дії магнітного поля ще

однієї електричної котушки 3, струм на яку подавали асинхронно з подачею на

котушку 5, цю кришку відкривали і закривали. Питому кількість теплоти,

переданої воді через охолодження зразка з покриттям, визначали за формулою:

Q = C V (T 2 - T 1) / (m 2 - m 1), (2.2)
.
.
де C – питома теплоємність; V – об’єм води у термосі; T 1 та T 2 –початкова та

кінцева температура води відповідно, К; m 1 та m 2 –маса пластини перед і після

напилювання відповідно.