Page 158 - Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії

158
акумулювання водню (рис. 5.8a, червоні стрілки). Причому в експлуатованій

сталі ці великі пори розташовувались переважно вздовж меж зерен, тоді як у

відновленій сталі – всередині зерен як дефекти, що не залікувалися під час ВТО.

Цим підтвердили, що включення, які їх ініціювали, повністю втратили зв'язок з

матрицею (отже, і можливі шляхи дифузійного перерозподілу елементів між

ними). Завдяки цьому, вони залишились у структурі відновленої сталі у

незмінному вигляді (якими були наприкінці експлуатації сталі). Великі димпли

навколо них могли формуватись і під впливом водню, акумульованого в цих

дефектах через електролітичне наводнювання відновленої сталі, завдяки яким

робочий переріз зразка ослаблювався. Але попри це їх негативний вплив на

властивості сталі вдалось мінімізувати. Адже повна рекристалізація сталі під час

ВТО в основному забезпечила переміщення великих експлуатаційних дефектів з

меж зерен всередину них. Як наслідок на зламі відновленої сталі їх виявляли у

центрі великих ямок (рис. 5.8б, червоні стрілки).

а

б
Рисунок 5.8 – Мікрофрактограми зламів зразків сталі 12Х1МФ після тривалої

експлуатації на гині головного парогону (а) та після її ВТО (б), випробуваних

розтягом у повітрі після попереднього електролітичного наводнювання.