Page 91 - Докторська дисертація_Ткачук
P. 91
91
гідроксиапатиту (1,67). Розмір кристалітів порошку гідроксиапатиту
знаходився в діапазоні 5–30 мкм.
Рисунок 2.9 – Дифракційний спектр (a) та морфологія (б) синтезованого
порошку гідроксиапатиту.
Суспензії готували шляхом додавання порошку гідроксиапатиту до
водних розчинів 3% H3PO4 та 0,5…2M КОН.
Перед ПЕО поверхню титанових зразків механічно шліфували на
абразивному папері (SiC) (400…1200), досягаючи шорсткості поверхні Ra= 0,5
мкм, а потім промивали спиртом в ультразвуковій ванні.
Для збільшення центрів кристалізації гідроксиапатиту під час ПЕО в
кислому електроліті поверхню титанових зразків попередньо хімічно травили
у концентрованій (35%) хлоридній кислоті.
2.4. Методики дослідження модифікованих поверхневих шарів
2.4.1. Рентгеноструктурні дослідження
Фазовий склад модифікованих поверхневих шарів визначали методом
рентгенівського фазового аналізу на дифрактометрах D8 Bruker Discover
