Page 145 - DISS_NYRKOVA

145

Отримані дані дають можливість припустити, що під час контакту

стрічкового покриву з водним розчином в нього переходять речовини. Ці

речовини, можливо, утворюють плівки на поверхні металу та проявляють

тимчасові інгібіторні властивості.

Таким чином, під час контакту водного середовища та температури

відбувається деградація ґрунтувального на клейового шарів стрічкового

покриву, яка проявляється у порушенні суцільності ґрунтувального шару

та збільшенні вологоутримання покривом. Збільшення рН та

електропровідності розчину, підвищення його корозивності відносно

трубної сталі, оціненої за показником швидкість корозії, також є

підтвердженнями початкової стадії деградації покриву під впливом

температури та водного середовища. Збільшення тривалості експонування

покриву у розчині викликає випадіння солей жорсткості у вигляді осаду,

що підтверджувалося зменшенням рН, електропровідності та корозивності

середовища відносно трубної сталі 314.

Далі проведені дослідження деградації стрічкового покриву,
нанесеного на сталь Х70 за температури 20 С згідно з методикою, яка
о

описана в підрозділі 2.11. З аналізу результатів встановлено, що за
наявності дефекту в покриві до металу при контакті з водним розчином

можливий перебіг процесу його деградації навіть без прикладення

катодної поляризації. Це проявляється у відшаровуванні покриву від

поверхні, рис. 4.3 (фото 2, 3), зміні рН розчину в околі дефекту, виходом

компонентів ґрунтувального шару у розчин, що сприяє збільшенню

електропровідності, табл. 4.2. Звичайно, перехід в розчин двовалентного

заліза внаслідок корозії оголеної поверхні металу в дефекті та його

окиснення до трьохвалентного під дією розчиненого кисню також може

сприяти збільшенню рН та електропровідності, але відшарування покриву

без наведення потенціалу – це виключно результат початкової стадії

деградації покриву.