Page 57 - Dys

57

Для навантаження використовували машину УМЕ-10ТМ, яка, крім

розтягу, оснащена пристроєм для згину зразків. Виготовлені зразки полірувати

та вирощувати попередню втомну тріщину згідно з ГОСТ 25.506–85 [165].

Експерименти реалізували згідно з наступною процедурою. Готували

серію зразків з тріщинами у кількості 5–7 штук для випробування однієї сталі.

Зразки навантажували активним розтягом для отримання різного приросту

тріщини a. Приріст визначали наступним чином: зразки після

навантажування до різної величини деформації, витримували 10 хв. при

400 °С для відтінення приросту тріщини, після чого їх руйнували і визначали

підростання тріщини, яке контрастувало з гладким фронтом попередньо

наведеної втомної тріщини. Довжину вихідної втомної тріщини a 0 та

стабільного приросту тріщини a на зламах зруйнованих зразків визначали як

середнє арифметичне дев’яти замірів, проведених вздовж фронту втомної

тріщини.

Для обрахунку J-інтегралу враховували два його складники [164]:

J = J el+J pl , (2.5)

де: J el, J pl – пружна і пластична складові J-інтегралу, відповідно.

Пружна складова визначається у рамках підходів лінійної механіки

руйнування згідно з формулою:

−
K (1  2 )

J = (2.6)
el
E
де υ – коефіцієнт Пуассона, E – модуль пружності.

Пластична складова J pl визначається згідно з наступною формулою:

  A
J = pl( i) (2.7)
pl(
i)
B b  0
де: i – точка на кривій навантаження – переміщення; A pl(i) – площа A під

кривою “навантаження – переміщення”; B – товщина зразка; b 0 = W – а –