Page 206 - ЛІТЕРАТУРНИЙ ОГЛЯД

206

через спричинені воднем пошкодження в перліті під час тривалої експлуатації

сталі. Перетинки між цими продовгуватими фрагментами розшарувань, які

вважали за візуалізовані руйнуванням ознаки деградації структури сталі,

руйнувалися за типовим в’язким механізмом шляхом формування рівновісних

ямок відриву, що характерно для зламу зразків сталі у вихідному стані.

За високої роздільної здатності вплив водню проявився на зламі

ланцюжками з дрібних глибоких ямок вздовж меж між феритними і

перлітними зернами, від яких ініціювалося формування низько рельєфних
поверхонь розшарувань (рис. 4.15е). Появу ланцюжків із дрібних ямок

(найбільші з них до 0,7 мкм діаметром) пов’язали з ослабленням зв’язків між

прошарками феритних і перлітних зерен (як бар’єрів для проникнення водню),

легшим їх відокремленням, накопиченням в утворених порожнинах водню,

який полегшив утворення розшарувань у напрямі текстури.

Вважали, що завдяки осьовій орієнтації металографічно виявлених

пошкоджень вздовж ферит-перлітних прошарків під час експлуатації сталей

газогонів полегшувалося проникнення водню до металу і його накопичення в

дефектах робочого перерізу труб. Вздовж дефектних меж текстури водень як

по каналах легко проникав до зони локалізації деформації у зразку і, тим

самим, полегшув формування розшарувань у фериті і руйнування загалом. З
урахуванням практичної неперервності прошарків перліту в осьовому перерізі

труби, допускали, що накопичений в дефектах водень, розташований на
глибині до 25 мм від зони локалізації деформації у зразку, міг практично

безперешкодно потрапляти до зони зародження руйнування в центральній

частині його перерізу і тим самим сприяти і локалізації деформації, і злиттю

розшарувань між собою. Завдяки цьому практично весь об’єм водню,

акумульований експлуатованими сталями, і зосереджений практично вздовж

всієї робочої частини зразків на розтяг, під час їх випроб вільно (вздовж

ланцюжків пошкоджень осьової орієнтації між прошарками фериту і перліту у

структурі сталі) потрапляв до зони передруйнування зразка і в такий спосіб

визначав його механічні характеристики. В результаті цього характеристики

пластичності сталі 17Г1С знизилися після її експлуатації (рис. 4.14).