Page 65 - НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
P. 65

65

               та зносостійкість цих шарів [157-161]. Конкретний вміст певних фаз регулюється

               хімічним  складом  сплавів  та  параметрами  процесу  [159-162].  У  багатьох

               випадках  при  використані  конструкцій  і  виробів  із  легких  сплавів  необхідно

               застосовувати модифікування поверхневих шарів або наносити на них газотер-

               мічні покриття з алюмінієвих сплавів з наступним синтезом на їх поверхні ПЕО

               шарів, щоб забезпечити надійність та довготривалу експлуатацію.

                      Для розширення функціональних можливостей покриттів зроблено перші

               кроки  для  їх  модифікації  шляхом  плазмоелектролітного  синтезу  напилених

               покриттів з алюмінієвою основою [163-170]. Суттю цих досліджень є створення

               легованих металевими компонентами оксидокермічних шарів в процесі ПЕО, в

               іскрових розрядних каналах, на напилених газотермічних покриттів внаслідок

               первинних  реакцій  синтезу  оксидів  і  вторинних  алюмотермічних  реакцій

               відновлення оксидів з більш позитивним потенціалом Гіббса, ніж для оксидів

               алюмінію.

                      В роботі [166] проведено порівняльні дослідження зносостійкості комбі-

               нованих покриттів (газотермічне покриття + ПЕО), отриманих на алюмінієвих

               сплавах,  за  схемою  “циліндр  –  диск.  Для  порівняння  використовували

               алюмінієві сплави без покриття АК12, АК7, G-AlSi12, а також магнієвий сплав

               ИМВ2,  газотермічні  покриття  як  без  ПЕО,  так  і  після  плазмоелектролітної

               обробки. Встановлено, що зносостійкість комбінованих покриттів приблизно в

               7…7,5 разів вища покриттів без ПЕО і в 5…6 разів вища зносостійкості алюмі-

               нієвих сплавів На прикладі сплаву ИМВ2 показано, що висока мікротвердість

               покриття корелює з його зносостійкістю. Трибологічні дослідження показали,

               що за низьких навантажень 0,2…0,9 МПа на стадії притирання поверхонь спос-

               терігається  затирання  поверхні  магнієвого  оксиду.  При  навантаженнях  0,4…

               0,9 МПа зношування практично відсутнє, а за 2 МПа після притирання почи-

               нається втрата маси і покриття руйнується. Для порівняння, покриття на сплаві


               ИМВ2, синтезоване методом анодування в розчині 50 г/л NaOH + 5 г/л Na 3PO 4
                                               2
               за густини  струму  2  А/дм   та температури  розчину  70  °С, руйнується  вже  за

               навантаження 0,2 МПа, що у 10…15 разів швидше, ніж руйнування ПЕО шарів.
   60   61   62   63   64   65   66   67   68   69   70