Page 122 - НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

122

де D – зовнішній діаметр зразка для визначення залишкових напружень у

покритті у вигляді сталевого кільця з поздовжнім розрізом; E 1 та E 2 –

відповідно модулі пружності сталевого зразка-кільця та покриття, нанесеного

на його зовнішню поверхню; t 1 та t 2 – відповідно товщина стінки сталевого

кільця та напиленого на його поверхні електродугового покриття; h – глибина,

на якій розташований шар для визначення залишкових напружень; K –

переміщення торців поздовжнього наскрізного розрізу на кільцеподібному

зразку, спричинене виникненням у покритті залишкових напружень

(рис. 2.26а).

2.3 Методи визначення структурно-фазового стану поверхневих

шарів, зміцнених різними способами, та їх властивостей

2.3.1 Експериментальне визначення поруватості покриттів

Для визначення відкритої поруватості зразків їх зважували на повітрі на

електронних аналітичних терезах типу KERN ABJ 220 4М. Спочатку з точністю

–4
до ±2ˑ10 г фіксували початкову вагу зразків m вих. Потім зразки впродовж 30 хв
насичували гасом (ГОСТ 4753 – 49), який характеризується високою

проникливістю крізь найменші порожнини в металі. Після цього зразки
впродовж 10 хв просушували та повторно зважували разом з гасом в порах

покриття m. Визначивши масу гасу m гасу, що знаходився в порах покриття, як
різницю між m вих та m:

m гасу = m – m вих (2.9)

3
з урахуванням густини гасу ( гасу = 0,85 г/см ) визначали його об’єм в порах:
V гасу = m гасу/ρ гасу (2.10)

Саме цей об’єм вважали за сумарний об’єм наявних у покритті відкритих

пор. Далі шляхом занурювання зразка з покриттям до бюретки з дистильованою

водою визначали об’єм витісненої ним води, який і відповідав його об’єму V
(ГОСТ 6709-72). За різницею між об’ємом зразка після нанесення на його

поверхню покриття та початковим об’ємом зразка (перед нанесенням на його