Page 116 - НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

116

2.2.4 Оцінювання адгезійної міцності електродугових покриттів на

алюмінієвій та сталевій основах

Для визначення адгезійної міцності напилених покриттів використали

відомий клейовий метод визначення адгезії [313]. Для його реалізації на торець

однієї половини циліндричного зразка 1 діаметром 20 мм напиляли покриття 2,

до якого за допомогою прошарку клею 3 з високим рівнем міцності долучали

другу половину зразка 4 (рис. 2.21). Складений у такий спосіб зразок розтягува-

ли на розривній машині поки покриття не відривалось від торця зразка. Недолік

використаного для визначення адгезії клейового методу в тому, що міцність на

відрив багатьох клеїв близька до міцності зчеплення електродугових покриттів,

напилених з використанням ПД, із поверхнею напилювання.

P

4 Рисунок 2.21 – Зразок для визначення

адгезійної міцності електродугових покриттів,

3 напилених на підкладку за клейовою методикою.

1 – половина зразка, на торець якого напилювали
2
d покриття; 2 – покриття; 3 – прошарок клею;

1 4 – друга половина зразка на розтяг.

P

2.2.5 Визначення зносостійкості анодованих і плазмо-електролітних

шарів та електродугових покриттів в умовах осциляційного тертя

Випробування на осциляційне тертя здійснили на установці (рис. 2.22).

Горизонтально розташований плоский зразок фрикційно взаємодіяв з

контртілом. За контр тіло використали сталеву (загартована сталь ШХ15,

твердістю 822 HV 0,3) або керамічну (Al 2O 3, твердістю 1310 HV 0,3) кульки,

діаметр яких становив 9 мм відповідно [314].