Page 115 - НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

115

2.2.3 Оцінювання когезійної міцності електродугових покриттів

Когезійну міцність ЕДП визначали на зразках, складених з двох частин

трубок завдовжки 50 мм, торці яких притискали один до одного за допомогою

гвинтового з'єднання (рис. 2.20) [312].

a б

Рисунок 2.20 – Принципова схема зразка для визначення когезійної міцності

ЕДП у зібраному стані та його вигляд після звільнення від оправки і підготовле-

ного до руйнування покриття за розтягу: 1 – зразок з двох частин трубок;

2 – гвинт для утримування двох частин зразка разом під час напилювання

покриття; 3 – направляючі шайби; 4 – пружина; 5 – гайка; 6 – покриття;

7 – різьба під захоплювачі машини для розтягу (а) та зразки на когезійну

міцність після їх випробувань (б).

На зовнішню поверхню зразка, попередньо зібраного у такий спосіб,

напиляли покриття завтовшки 1,2 мм. Тоді зразок вивільняли від гвинта, що

стягував торці його двох половинок, і лише шар покриття на його поверхні

утримував їх як одне ціле. Зразок розтягували на розривній машині FPZ-10,

фіксуючи при цьому навантаження P при руйнуванні покриття вздовж лінії

контакту його двох половинок. Його когезійну міцність визначали як σ В = P / S,

враховуючи при цьому площу покриття S, розірваного по лінії стику двох

половинок зразка.

За довірчої ймовірності 0,95 і не менше трьох випробувань на когезійну

міцність для кожного з варіантів покриття похибка визначення середнього

значення не перевищувала 5%.