Page 298 - Докторська дисертація_Ткачук

298

струму корозії в 3,4 рази нижча, ніж для гідроксиапатитного покриття,

2
сформованого на необробленому сплаві, і становить 0,0013 А/м , а потенціал
корозії зсувається на 0,179 В в додатніший бік і становить -0,499 В.

На рис. 7.15 зображено рівень руйнування у розчині Рінгера поверхні

гідроксиапатитних покриттів, сформованих на титановому сплаві ВТ6 після

ПЕО та азотування+ПЕО.

Згідно СЕМ-аналізу кородованої поверхні гідроксиапатитного покриття,

сформованого на необробленому сплаві (рис. 7.15 a), спостерігається часткове

розчинення покриття за рахунок локального розчинення фаз СаНРО4 та

СаТіО3, що підтверджується мікрорентгеноспектральним аналізом, де

фіксується зниження вмісту елементів після корозії: O від 67,95 до 65,81 aт.%,

P від 8,22 до 5,81 aт.%, Ti від 9,93 до 9,82 aт.%. Водночас спостерігається

збільшення вмісту Ca від 11,14 до 15,50 aт.%.

Рисунок 7.15 – Кородована у розчині Рінгера поверхня

гідроксиапатитних покриттів, сформованих на титановому сплаві ВТ6 після

ПЕО (а) та азотування+ПЕО (б).

Це може бути наслідком проходження реакцій відновлення кальцію на

поверхні під час корозії в розчині Рінгера. Більший вміст кальцію на поверхні

може сприяти збільшенню кількості центрів кристалізації для

гідроксиапатиту. Слід також відмітити, що згідно

мікрорентгеноспектрального аналізу, під час корозії у розчині Рінгера

фіксується вивільнення іонів металу, зокрема 1,07 aт.% Al та 1,99 aт.% V, що