Page 20 - дисертація

20

l
   V (1 c )  ' V . (1.19)
c
f
f
2l m m

В роботі [10] на основі розгляду простої гексагональної упаковки

автор прийшов до висновку, що в кращому випадку кінець волокна буде

оточений тільки шістьма нерозірваними волокнами. Вони будуть нести

навантаження центрального волокна після його розриву і тому кожне

нерозірване волокно повинно нести після розриву своє власне

навантаження плюс 1/6 від навантаження, яку несло центральне волокно

(рис. 1.7). В результаті випливає, що навантаження на волокна може

складати лише 6/7 від міцності волокон 
f

  6/ 7 V f f (1 5 / 7 )l c l  1   ' V . (1.20)
c
m
m

Зазначимо, що різниця між даними, отриманими за формулами (1.19),

(1.20) стають помітними лише за великих довжин волокон.

Рисунок 1.7. Схема моделі Райллі.