Page 145 - Dys

145

Подібні закономірності отримано і за результатами дослідження

механічних властивостей гину відвідної труби газокомпресорної станції після

40 років експлуатації [211–213], таку механічну поведінку металу пояснили

переважальним впливом на рівень KCV саме його посиленої схильності до

розшарування. Висока ударна в’язкість металу прямої ділянки труби не

означає, що сталь не зазнала деградації під час експлуатації. При

металографічному аналізі траєкторії поширення тріщини при ударному

навантаженні виявлена її розвинена криволінійність та галуження тріщин в

осьовому напряму. Це свідчить про схильність металу гину до розшарування

у напрямі, орієнтованому вздовж волокон вальцювання, та, можливо,

наявністю орієнтованих в цьому напрямі розсіяних в об’ємі стінки труби

мікророзшарувань. Тобто значно вище значення KCV розтягнутої зони гину

порівняно з результатами випробувань металу прямої ділянки труби,

зумовлене реалізацією руйнування, для якого необхідні додаткові значні

затрати енергії. Отримані результати свідчать про обмеженість застосування

ударної в’язкості, отриманої за випроб стандартних осьових зразків, для

оцінювання ступеня деградації вальцьованих сталей.

Для дослідження анізотропії базових механічних властивостей сталі 20

різних ділянок гину труби також використали короткі радіусні зразки

(рис. 2.4б), які вирізали у радіальному напрямі, площина руйнування яких

була паралельною дефектам розшарування, орієнтованим вздовж волокон

структури, і, для порівняння, в осьовому. Їх довжина була обмежена

товщиною стінки труби (18 мм). Слід зазначити, що на зразках такої геометрії

з «нульовою» робочою частиною по суті неможливо визначити відносне

видовження δ. Тому вплив орієнтації текстури і деградації на пластичне

видовження зразка оцінювали переміщенням активного тримача Δ. Водночас,

значний радіус заокруглення мінімізує спричинену ним концентрацію

напружень, його роль – тільки у локалізації деформації.
За випроб коротких радіусних зразків отримали характеристики міцності

σ 0,2 і σ В суттєво вищі, ніж за випроб стандартних осьових зразків (табл. 5.3 і 5.4)