Page 22 - НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
P. 22

22

                питання  в  літературі  висвітлено  далеко  не  повністю.  Тут  існує  два  підходи:

                безпосередня  фіксація  змін,  що  вносяться  інгібітором  в  РКВТ;  моделювання

                ситуації  у  вершині  тріщини  в  присутності  інгібітору  шляхом  вивчення

                свіжоутворених  поверхонь  (СУП).  Обидва  підходи  є  однаково  корисними.  Не

                вникаючи  в нюанси  того  чи іншого  способу  одержання СУП,  відзначимо, що

                ефективність  інгібітору  тут  фіксується  за  зміною  «стрибка»  потенціалу.  Ці

                методи,  на  нашу  думку,  найбільш  інформативні  для  визначення  механізму

                взаємодії  ювенільної  поверхні  з  інгібітором.  Характерною  є  робота  Маричева

                [65], в якій вивчався вплив 3,5–динітробензоата гексаметиленіміна (ДНБГМІ) і

                хромата  на  СУП.  Захисна  дія  визначена  за  зміною  швидкості  ушляхетнення

                                                                                             3
                потенціалу СУП. Для ДНБГМІ захисна концентрація  – 3 г/дм , для хромату –
                         3
                30 г/дм .
                       Петровим  [66]  встановлено,  що  галоідпохідні  хіноліну  не  тільки  не

                гальмують,  але  і  стимулюють  корозію  СУП.  Вольфрамат  натрію  Na WO   в
                                                                                                        2
                                                                                                              4
                нейтральному  середовищі  гальмує  корозію  СУП,  а  в  кислому,  навпаки,

                збільшує.  Суміш  винокислого  натрію  з  хлоридом  натрію  проявляє  незначну

                захисну  дію.  Достатньо  ефективним  виявився  лише  біхромат.  Проте

                обмеженість даних не дозволяє робити остаточних висновків щодо вибору того

                чи іншого інгібітору.

                       Вивченню  кінетичних  діаграм  росту  тріщини  в  інгібованих  корозійних

                середовищах  присвячено  дуже  мало  робіт.  Ці  дослідження  базуються  на

                уявленнях,  що  сформувались  на  основі  фундаментальних  робіт  Паркінса,

                Тенбала,  Пурбе,  Панасюка  [12,  27,  31,  67]  і  торкаються  загальної  корозійної

                тріщиностійкості.  Тут  необхідно  розділити  дослідження,  проведені  без

                врахування електрохімічної ситуації в тріщині, і з її урахуванням. Показовою в

                першому  випадку  є  робота  Полутранка,  Яреми  [68].  Ними  було  показано,  що

                швидкість  росту  тріщини  в  сплаві  В95  і  сталі  65Г  на  дискових  зразках

                (K max  = сonst) в дистильованій воді при низьких  K          max  менша, ніж на повітрі. В

                алюмінієвих сплавах така закономірність спостерігається і в розчині хлоридів.


                При  додаванні  в  дистильовану  воду  окиснювача  або  пасиваторів  NaNO ,
                                                                                                                2
   17   18   19   20   21   22   23   24   25   26   27