Page 279 - Дисертація ГРЕДІЛЬ_ФМІ

279
виходив на 10 см з нього. Була використана гладка арматура класу А240С

2
діаметром 12 мм та площею поверхні, що контактувала з бетоном, 7540 мм .

Бетонний розчин виготовили на портландцементі марки ПЦ ІІ/А-К-
400, водоцементне співвідношення В/Ц = 0,5 та співвідношення

цемент : пісок = 1 : 3. Крупним наповнювачем служив гравій із

максимальним розміром частинок 20 мм. Бетонну суміш в опалубці

ущільнювали вібрацією впродовж 10 хв. Зразки сушили у формі впродовж

тижня, періодично змочуючи, тоді знімали опалубку. Випробування зразків

проводили не раніше, ніж через 28 діб після їх виготовлення.
Залізобетонний зразок 1 з арматурою (анод) кріпили в каркасі з

нержавної сталі, що складається з пластин 2 та стержнів 3 (катод), рис. 7.6.
Арматурний стержень контактував із корозивним середовищем 4 лише

через шар бетону (бокову поверхню зразка). За корозивне середовище

слугував 3%-ий розчин NaCl. Гумові прокладки 5 запобігали потраплянню

розчину безпосередньо до арматури. Позитивний полюс від джерела

живлення 6 під’єднували до верхньої частини стержня, яка виходила зі

зразка, а негативний – до металевого каркаса, зануреного в електроліт.

Підтримуючи постійну напругу, реєструючи зміну струму в часі.

a б

Рисунок 7.6 – Схема установки для досліджень (а) та частина зразка із

тріщиною після експерименту (б)