Page 95 - НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

95

Висновки до розділу

Для підвищення фізико-механічних характеристик (зносостійкості та

трибологічних властивостей) конструкційних алюмінієвих сплавів та сталей

найчастіше використовують методи твердого анодування (ТА, Hard Anodic

Coatings), плазмоелектролітного оксидування (ПЕО) та газотермічного

нанесення покриттів.

Метод ТА технологічно простий, відносно дешевий і вже досить

поширений, але має суттєві недоліки, а саме: синтезовані шари мають низьку

твердість (≤ 500 HV), зносостійкість і малу товщину (60…70 мкм). Крім того

відсутні достовірні дані про вплив технологічних чинників процесу ТА на

фізико-механічні характеристики анодованих шарів, зокрема таких як

окисників в електроліті, імпульсів напруги під час анодування та їх термічної

обробки.

Метод ПЕО забезпечує високу твердість (≤ 2000 HV) та абразивну

зносостійкість, дещо збільшує товщину (100…200 мкм) синтезованих шарів та

екологічність процесу, однак немає інформації про вплив елементів легування в

електродугових покриттях на структуру, фазовий склад та фізико-механічні

характеристики синтезованих шарів. Обидва методи дають змогу підвищити

фізико-механічні характеристики нових деталей, проте через обмежену

товщину синтезованих шарів вони непридатні для відновлення зношених

деталей.

Метод електродугового напилювання покриттів дає змогу зміцнювати

нові та відновлювати зношені поверхні деталей. Цей метод технологічно значно

простіший та в 3…10 разів дешевший відносно всіх газотермічних методів.

Використання для напилювання нових порошкових дротів дає змогу наносити

покриття товщиною 0,3…5 мм з твердістю ≤ 1200 HV. Однак малий асортимент

витратних матеріалів стримує ширше застосування цього методу у

промисловості. Під час електродугового напилювання на сталеву основу у
покриттях виникають значні залишкові напруження розтягу, релаксація яких

відбувається завдяки виникненню в них мікро- та макротріщин. Разом з тим