Page 268 - Microsoft Word - Дисертація_Винар_end

268

Металографічними дослідженнями встановлено [356], що розмір

частинок WC, які знаходяться у нікелевій зв’язці, для усіх досліджуваних

матеріалів становив 1…5 m (рис. 7.1а). Включення фази η1 (подвійного

карбіду вольфраму і нікелю) та скупчення зерен карбіду вольфраму мали

розмір понад 100 m, включення графіту – 40 m (рис. 7.1б). Графіт у

композиційних матеріалах ВНГр (2 і 4%) розташований у спеченому каркасі

з матеріалу ВН. Скупчення порошку графіту становили 4…6 зерен, що дало

змогу максимально зберегти міцність сплаву і підвищити його антифрикційні

характеристики [356, 357].

а б

Рисунок 7.1– Mікроструктура сплаву ВН20 у вихідному стані (а)

та легованого графітом 4% (б).

Електрохімічні дослідження композитів у розчині NАCЕ [358]

показали (табл.7.1), що за введення 2% порошку графіту до сплаву ВН20

значення стаціонарного електродного потенціалу зсуваються в позитивний бік

із –0,186 до –0,153 В. Підвищення вмісту графіту до 4% зумовлює

облагородження потенціалу до –0,137 В та зростання катодних струмів на

поляризаційних кривих (рис. 7.1а), що пов’язане зі збільшенням ефективності

катодних процесів. Водночас зростає густина струмів корозії. Так, за

введення у ВН20 2% графіту спостерігаємо зростання значень струмів корозії