Page 64 - Докторська дисертація_Ткачук

64

1.4.2. Методи формування гідроксиапатитних покриттів на

титанових сплавах

Оскільки, незважаючи на відмінну біосумісність та здатність зростатися

з кістковою тканиною, крихкий характер гідроксиапатиту часто призводить до

зношування поверхневого шару при імплантації за тенденції до

тріщиноутворення та руйнування, тому пропонується наносити

гідроксиапатитне покриття на титан. Це привернуло значну увагу для

застосування в біомедицині завдяки відмінним властивостям титану та

міцного хімічного зв'язку гідроксиапатиту з кісткою.

Розробка гідроксиапатитних покриттів для покращення остеоінтеграції

та пришвидшення біологічної фіксації імплантів є перспективним напрямком

досліджень в області фізичної хімії та медичного матеріалознавства [207]. Для

формування їх на титані та його сплавах використовують різноманітні методи

поверхневої інженерії, зокрема плазмове напилення [208–217],

електрофоретичне осадження [218–224], біоміметичний метод [225–235],

магнетронне напилення [236–254], плазмо-електролітне оксидування [255–

284].

Метод плазмового напилення. В процесі напилення покриття

відбувається подача порошку в струмінь плазми, утворений шляхом іонізації

потоку інертного газу під дією електричної дуги, де він плавиться (рис. 1.15).

Рисунок 1.15 – Схематична діаграма процесу плазмового напилення

[216].