Page 93 - DISS_NYRKOVA

93

стаціонарного значення потенціалу корозії. Робочими електродами

слугували зразки сталі Х70 та Х80, електродом порівняння – хлорсрібний

електрод, допоміжним – платиновий. Анодні криві вимірювали від

потенціалу корозії до потенціалу, позитивнішого ніж потенціал виділення

кисню з водних розчинів, катодні – від потенціалу корозії до потенціалу,

який негативніше потенціалу початку виділення водню. Результати

досліджень представляли в напівлогарифмічних координатах «lg i – E», де

і – густина струму на одиницю площі поверхні зразка, Е – потенціал. З

поляризаційних кривих визначали електрохімічні характеристики.

2.8 Метод випробувань при постійній деформації

Метод застосовується для визначення опору металу корозійному

розтріскуванню у вигляді вигнутого брусу за напружень не вище границі

текучості. Сутність методу полягає у вигинанні зразка у вигляді брусу з

прямокутним або круглим перерізом та витримуванні напруженого зразка

у випробувальному розчині. Зразки навантажували згинанням за

чотириточковою схемою вигину в центральній зоні згідно з ГОСТ 9.901.2

[291]. Стрілу вигину обчислювали за формулою:

2
σ(3H  4A 2 )
y  , (2.4)
12EL

де σ – величина заданих напружень, МПа;

E – модуль пружності, Н/м;

L – товщина зразка, м;
H – відстань між зовнішніми опорами, м;

A – відстань між зовнішніми та внутрішніми опорами, м.
Дослідження проводили при постійній деформації, яку обирали за

умови забезпечення максимального напруження на рівні 0,95 від границі