Page 134 - Dys

134

Таке суттєве падіння опору експлуатованої сталі зародженню

макротріщини і її закритичного росту не можна пояснити тільки

деформаційним зміцненням під час експлуатації, оскільки лабораторним

старінням [200, 202, 203, 205] згідно з ГОСТ 7268–82 [210] не досягається

такого низького рівня відносного видовження, як у цьому випадку. Тому ці

результати підтверджують висловлену вище гіпотезу про накопичення у

матеріалі під час тривалої експлуатації розсіяної пошкодженості.

Діаграма (рис. 5.3б) одержана для зразка, у робочій зоні якого була

виявлена мікротріщина розшарування, напрям якої був паралельним осі

навантажування зразка. Наявність макродефекту проявилася більшою

податливістю цього зразка (меншим нахилом пружної ділянки кривої

навантаження), порівняно із діаграмою на рис. 5.2. А також спричинила дуже

низькі значення σ 0,2 = 200 МПа, σ в = 250 МПа, ε = 3,8%, що у 4,5 рази менше,

ніж для зразка без тріщини, що вказує на суттєве зменшення роботи

зародження тріщини. Очевидно, внаслідок того, що у зразку тріщина уже

наявна. Тому за маневрового режиму експлуатації трубопроводу, коли

можливе короткочасне його перевантаження, різко зростає ризик його

непрогнозованого руйнування внаслідок дуже малого запасу пластичності

матеріалу у тангенціальному напрямку. При цьому структурно-механічні

дефекти, що наявні у металі та співрозмірні з конгломератом кількох зерен, є

додатковим чинником небезпеки аварійних відмов тривало експлуатованих

газопроводів.

5.1.2 Вплив попереднього пластичного деформування та

наводнювання на механічну поведінку сталі 17Г1С після 40 років

експлуатації

Сталь 17Г1С після 40 років експлуатації також зазнала суттєвої

експлуатаційної деградації (табл. 5.2). При цьому, подібно і як у роботах [110,
120, 121], отримано протилежні закономірності зміни характеристики

пластичності  та ψ для осьових та тангенціальних зразків:  зросло, а ψ