Page 260 - Korniy_dyser

260

одноцентрових положеннях, як найбільш доступних, із подальшим
переміщенням у чотирьохцентрові положення з найбільшою енергією зв’язку

(рис. 7.3) і з енергією активації адсорбції, близькою до нуля. При цьому
спостерігали певну реорганізацію адсорбованої молекули води, енергія

зв’язку якої зменшується (тобто можлива її десорбція), молекула води
розверталась з виходом водневих атомів із площини поверхні та

вивільнялися додаткові адсорбційні центри. У ці центри, в яких також

зростала електронна густина (як показано в [384]), можуть адсорбуватися

(завдяки просторовим та енергетичним можливостям) іони гідроксонію з

орієнтацією іонізованими атомами водню у місткове адсорбційне положення,

раніше зайняте атомом водню молекули води. Такий результат не суперечить

висновкам праці [169], в якій досліджено реакцію адсорбованого кисню і
–
води та знайдено змішану фазу р(3х3) (3ОН + 3Н 2О) на Pt(111) з атомами

кисню, зв’язаними через водень у співплощинному гексагональному

оточенні біля надатомних положень платини.

Рисунок 7.3 – Адсорбція іона гідроксонію та атомарного кисню на поверхні

(100) нанокластера Pt 42Ме 13, що попередньо адсорбований молекулою води

Якщо порівнювати енергії зв’язку атомарного кисню на гідратованій

поверхні Pt 42Ме 13 (рис. 7.4), то найбільші їх значення спостерігали на

нанокластері із вмістом атомів кобальту [385, 386]. Частково це можна

пояснити також найбільшою електронною густиною, яка створюється на