Page 264 - Korniy_dyser
P. 264
264
Виходячи з отриманих результатів, можна зробити висновок, що
адсорбція поодиноких іонів хлору на поверхні нанокластера платини може
призводити лише до блокування каталітичних центрів, в той час як
моношарове покриття хлором може сприяти деградації поверхні за рахунок
послаблення металічних зв’язків із подальшим розчиненням поверхні [387].
Для вивчення адсорбції хлор-іона з водного розчину використовували
молекулярну модель. Це означає, що в розрахунках брали до уваги лише
–
–
взаємодії типу Pt–Cl , Cl –H, H–O, тобто міжмолекулярні взаємодії і не
враховували вплив діелектричного середовища в явному вигляді. Приймали,
–
що за адсорбції молекули Сl (H 2O) з поверхні нанокластера витісняється
–
молекула води та формується адсорбційний комплекс PtСl (H 2O). Результати
розрахунків, наведені у роботі [65], показали, що така модель конкурентної
адсорбції є досить ефективною для приблизних енергії зв’язку іонів з водних
розчинів на поверхні металу.
Розраховували потенціальні криві взаємодії молекулярного комплексу
–
Сl (H 2O) з поверхневими атомами нанокластерів, поверхня яких попередньо
вкрита молекулами води в надатомних положеннях. У цьому випадку
–
–
оптимізували лише зв’язки Pt–Cl , Cl –H вздовж координати z.
Молекулярний комплекс орієнтований перпендикулярно до поверхні
кластера. В межах такої моделі розраховані енергії зв’язку молекулярного
–
комплексу Сl (H 2O) на поверхні нанокластера платини зменшувались (рис.
7.7) за рахунок стабілізуючого впливу молекули води. Отримані результати
корелюють із даними газофазної адсорбції хлор-іонів на цьому нанокластері.
Тобто наявність водного середовища зумовлює зниження адсорбційної
здатності хлор-іонів на 15…20% на нанокластері Pt 55.
Значно збільшується енергія зв’язку гідратованих іонів хлору на
поверхні бінарних нанокластерів платини, які містять атоми хрому, заліза,
нікелю та рутенію (табл. 7.4). У цьому випадку помітний вплив атомів
підповерхневого шару нанокластера на зв’язок гідратованого іона хлору з
поверхневим шаром платини.