Page 49 - Dys

49

підтримання рН = 3,1 додавали також етанову кислоту СН 3СООН. Значення

рН контролювали за допомогою рН-метра.

Усі розчини, використані як корозивні середовища для проведення

досліджень, готували з реактивів аналітичного класу.

Дослідження у корозивних середовищах реалізували за температури

навколишнього середовища 20 ± 2 С.

2.4 Методика корозійних досліджень

Швидкість корозії сталей визначали ваговим методом [48, 159]. Зразки у

вигляді пластин шліфували, знежирювали, осушували та зважували на

аналітичній вазі з точністю ± 0,0002 г до та після експерименту. Результати

експериментів усереднювали за випробуваннями не менше трьох зразків.

2
Швидкість корозії (K m, г/м год) сталі визначали за втратою ваги зразків

шляхом їх зважування до та після витримування у корозивному середовищі,

розраховуючи за формулою:

m − m
K = 0  100% , (2.1)
m
S 

де m o – вага зразка до випробувань, г; m – вага зразка після випробувань, г;

2
S – площа поверхні зразка, м ;  – тривалість витримування зразків у
корозивному середовищі, год.

Глибинний показник Р перераховували за корозійними ваговими

втратами за наступною формулою, мм/рік:
Р = K m / , (2.2)

3
де K m – швидкість корозії, г/м год;  – густина металу, г/см .
2
Ступінь інгібіторного захисту сталі від корозії (Z, %) визначали за
формулою: