Page 96 - Korniy_dyser

96

центрального атома дещо менша порівняно із поверхневими віддалями. Для
нанокластера Pt 12Co 1 міжатомні віддалі Pt–Pt на його поверхні несуттєво

зменшуються і становлять 2,69 Å, а віддаль Pt–Co – 2,66 Å. Даний факт
можна пояснити як відмінностями в атомних радіусах платини та кобальту

(r Pt/r Co = 1,112), так і різною кристалічною структурою монокристалів
платини та кобальту. Внаслідок одного типу кристалічної ґратки у платини та

нікелі віддалі в нанокластерах Pt 13 та Pt 12Ni 1 відрізняються незначно. Різниця

у віддалях на поверхні нанокластерів та їх об’ємі свідчить про те, що в

ізольованих нанокластерах різні атоми вже не будуть еквівалентними, як у

випадку монокристалу. Це справджується як для ідеального (не

викривленого) нанокластера, вирваного із металічного зразка, так і для

релаксованого (оптимізованого) нанокластера, геометрію якого отримують в

результаті розрахунку. Отримані геометричні характеристики нанокластерів

свідчать про те, що 13-атомні нанокластери мають два види атомів:

центральний атом та атоми, які розташовані на периферії. Слід очікувати, що

їх електронна структура суттєво відрізнятиметься.

Розрахунки енергії зв’язку нанокластерів, яка свідчить про їх

стабільність, показали, що нанокластери з нікелем володіють найбільшою

енергією зв’язку (рис. 2.5) [234]. Даний факт можна пов’язати із наявністю у

платини та нікелю однакових типів кристалічної ґратки – гранецентрованої

кубічної – та утворенням безперервного твердого розчину під час сплавляння

даних металів. Енергії зв’язку для нанокластерів платини та бінарних

нанокластерів з кобальтом відрізняються незначно. Слід відмітити

залежність енергії зв’язку нанокластерів від різних значень мультиплетності.

Якщо нанокластери Pt 13 та Pt 12Co 1 з вищою мультиплетністю менш стабільні,

то триплетний стан для бінарного нанокластера з нікелем – найстабільніший.

Оскільки можуть існувати стабільні бінарні нанокластери у виді декількох

ізомерів з різною мультиплетністю, можна припустити наявність динамічних

переходів між даними ізомерами, що однозначно призводить до зміни

поверхневих властивостей.