Page 79 - Korniy_dyser

79

невеликих концентраціях запобігає корозійному руйнуванню поверхні [188].
Важливим завданням, яке потрібно вирішити, є науково обґрунтований вибір

ефективних інгібіторів корозії для конкретних металів і сплавів залежно від
типу середовища. Відомо, що ефективність інгібіторів залежить від

швидкостей їх адсорбції та можливості утворення захисних плівок на
металевих поверхнях [189, 190]. У цьому напрямку насамперед необхідні

дослідження адсорбційної здатності молекул інгібіторів, а також стабільності

їх комплексів із металічними іонами з використанням як експериментальних

фізико-хімічних методів аналізу поверхні, так і теоретичних методик.

На сьогодні ведуться наукові розробки нового класу інгібіторів на

основі рослинної сировини, які не забруднюють навколишнє середовище та

ефективно захищають металеві вироби і конструкції за різних умов [191–

194]. До таких інгібіторів належать також нетоксичні поверхнево-активні

речовини (ПАР) біологічного походження. Одним із таких інгібіторів може

бути поверхнево-активний рамноліпідний біокомплекс – продукт біосинтезу

бактеріального штаму Pseudomonas sp. PS-17 [195, 196], який є

біодеградабельним препаратом природного походження. Раніше показано

[197], що інгібувальний ефект ПАР збільшується зі зростанням їх вмісту у

робочому розчині і досягає максимуму за критичної концентрації

міцелоутворення. При цьому адсорбційна здатність неіоногенних

синтетичних ПАР прямопропорційно залежить від розмірів їх молекул.

Електрохімічними методами показано [198], що рамноліпід може бути

достатньо ефективним в інгібуванні корозії алюмінієвого сплаву Д16Т у

дистильованій воді та 0,1%-му розчині натрію хлориду за відносно

невеликих концентрацій. Механізм інгібування корозії рамноліпіду тут

розглядали як тристадійний: 1) адсорбція молекули на металі; 2) утворення

напівміцел; 3) формування багатошарової органічної захисної плівки на

металі, яка ефективно ізолює його від агресивного середовища.

Однак використання лише електрохімічних методів для вивчення

інгібування не дає змоги прослідкувати за локальною взаємодією молекул з