Page 101 - НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

101

Введення інгібітору у водне середовище позитивно впливає на опір сталі

корозійній втомі (крива 3). Так, умовна границя втоми зростає від 30 МПа до

80 МПа у випадку інгібування середовища. Зазначимо, що істотний

інгібувальний ефект спостерігається у достатньо широкій припороговій області

циклічного навантаження – до 180–200 МПа зі збільшенням тривалості випроб.

Тобто досягає практично того ж рівня навантаження, за якого превалює вплив

механічного чинника.

Втомну міцність гладких зразків звикло пов’язують з опірністю

зародження втомної тріщини, за яке для вуглецевих сталей відповідальний

механізм електрохімічної корозії, тобто локального анодного розчинення

поверхні металу. Звідси, висока ефективність розробленого інгібітору і за дії

циклічного навантаження узгоджується із виявленою, за використання методу

крайових кутів змочування, деформаційною активацією конкурентної адсорбції

компонентів інгібітору з витісненням з подвійного електричного шару

корозійно-агресивних гідроксил-йонів. Тому високий захисний ефект інгібітору

стосовно локального анодного розчинення на циклічно деформованій поверхні

сталі зумовлює і підвищення її корозійно-втомної міцності в інгібованому

середовищі.

5.3. Фрактографічні дослідження зламів зразків після випробувань на

багатоциклову корозійну втому

Фрактографічні дослідження сприяють виясненню механізму руйнування.

Загалом корозивно-агресивні середовища, понижуючи енергоємність

руйнування, змінюють його механізм в бік інтенсифікації окрихчення процесу

руйнування. Можна очікувати, що інгібування корозивного середовища,

підвищуючи опір корозійній втомі, мінятиме і механізм впливу середовища.

Так, інгібування водного середовища міняє макрохарактер втомного

руйнування. Порівняння макрофрактограм зламів зразків, випробуваних за

схемою обертового згину у водогінній та інгібованій воді, свідчить, що