Page 3 - дисертація Головчук
P. 3
3
фази, ніж у сформованих з ПД діаметром 1,6 мм. Це зумовлено більшим
об’ємом шихти у ПД більшого діаметра, порожнини між частинками якої
заповнені повітрям, яке інтенсивно окиснює краплини розплаву всередині ПД
і на їх торцях під час напилювання покриттів.
Фазовим аналізом встановили, що матричною фазою структури
покриття із ПД 50Х6МГ2С був мартенсит із невеликою кількістю оксиду
заліза Fe 3O 4 (табл. 2), тоді як покриття із ПД 250Х21ВФГС – залишковий
аустеніт з невеликою кількістю мартенситу та оксидів хрому та заліза
(Cr 2O 3 + Fe 3O 4). Швидка кристалізація краплин на сталевій основі сприяла
утворенню у структурі покриття великої кількості залишкового аустеніту.
Матричною фазою покриття із ПД 50ХН2Р5ГС був мартенсит, в якому
виявили нанорозмірні включення складнолегованого бориду FeCrB та
невелику кількість оксиду заліза Fe 3O 4. У цьому випадку швидка кристалізація
краплин призвела до утворення великої кількості центрів кристалізації
боридів, які за браком часу встигали вирости лише до нанорозмірів.
Поруватість покриттів всіх систем легування зростала зі збільшенням
товщини ламелей у їх структурі, що обумовлено використанням ПД більшого
діаметра. Така закономірність спричинена зростанням розміру краплин, які
формували покриття. Зі збільшенням діаметра краплин під час удару об
поверхню напилювання інтенсивно розбризкували, що зумовило виникнення
мікропорожнин між ламелями.
Встановили, що середня мікротвердість покриттів (мартенситного
класу, та мартенситного з включеннями боридів.) із ПД 50Х6Г2МС та
ПД 50ХН2Р5ГС зростала зі збільшенням товщини ламелей у їх структурі, що
особливо яскраво проявилося за використання для напилювання ПД більшого
діаметра. Це пояснили випаровуванням та вигорянням легувальних елементів
із краплин, особливо вуглецю, під час їх розпилювання. Зі збільшенням
діаметра краплин кількість вуглецю, що вигорів з них, зменшувалася. А вищий
вміст вуглецю у мартенситній матричній фазі покриттів відповідав за
підвищення їх мікротвердості.
