Page 8 - Avtoreferat Voloshyn 2020

8

довжина тріщини на боковій поверхні досягала 0,1 мм. Зразки навантажували до
напружень на 10% вищих рівня границі витривалості сталі у повітрі.
Мікротвердість сталей вимірювали на мікротвердомірі ПМТ-3 алмазною
пірамідкою за навантаження 100 г.
Металографічні дослідження виконували на оптичному мікроскопі Neophot-21.
Одержані експериментальні дані статистично обробляли, використовуючи
кореляційний, регресійний та дисперсійний аналізи. Розрахунки здійснювали за
допомогою програми Origin 7 для рівня значущості α = 0,05 з надійністю p = 0,95.

У третьому розділі наведено результати досліджень впливу корозійного чинника
на опір конструкційних сталей корозійно-кавітаційному та корозійно-втомному
руйнуванню з урахуванням кавітації у водогінній воді та його підвищення
застосуванням інгібіторів.
Щоб оцінити внесок стадії зародження корозійно-втомних тріщин у ККР високо-
міцних сталей, виконали модельні дослідження кавітаційної корозії гартованої сталі
ШХ15 у розчині KOH (рН = 13,4–13,7) з періодичним металографічним аналізом
кавітованої поверхні та оцінкою кількості мікротріщин залежно від їх довжини.
Впродовж інкубаційного періоду (за який вважали період до початку вагових втрат)
визначальним є механічний чинник – поверхневі мікротріщини зароджуються та рос-
туть за корозійно-втомним механізмом. За подальшого збільшення експозиції стає ваго-
мішим корозійний механізм руйнування шляхом утворення та росту виразок, які з часом
покривають усю поверхню металу. Таким чином, необхідно оцінювати ступінь по-
шкодженості кавітованої поверхні не тільки за корозійним руйнуванням (втратою ваги
металу), але й за утворенням поверхневих
втомних тріщин, особливо, для експлуатаційно
деградованих трубних сталей, схильних до
корозійно-втомного росту тріщин.
Втомна витривалість після попереднього
кавітаційного навантаження. Виявлено неод-
нозначну залежність втомної витривалості
сталі 35 від тривалості  попереднього
кавітаційного навантаження у водогінній воді
за амплітуди кавітації А = 45 мкм (рис. 1): після
60 хв кавітації вона дещо підвищується
(крива 2), а після 180 хв – знижується (крива 3).

Оскільки час  = 60 хв відповідає початковій
стадії кавітаційного руйнування, то вважали,
що мікрорельєф поверхні суттєво не змінився, і
отриманий ефект пов’язали з деформаційним
зміцненням приповерхневого шару. Це під- Рис. 1. Криві втомної витривалості сталі
тверджують результати вимірювання мікро- 35 за навантаження у повітрі (1–3)
та водогінній воді (4–6):
твердості Н окремих структурних складників 1, 4 – без кавітаційного впливу;
під час попередньої кавітації. Для перліту 2 – після кавітаційного впливу 60 хв;
характерна незмінна тенденція до знеміцнення 3, 5 – 180 хв; 6 – під час кавітації
(Н знижується від 2,9 до 1,8 ГПа), тоді як (амплітуда А = 45 мкм).