ФІЗИКО-МЕХАНІЧНИЙ ІНСТИТУТ ІМ. Г.В. КАРПЕНКА НAH УКРАЇНИ
KARPENKO PHYSICO-MECHANICAL INSTITUTE OF THE NAS OF UKRAINE

 





24 грудня в Україні вшанували 80-річчя від дня народження багатолітнього в’язня сумління, громадського діяча, публіциста, одного з лідерів Народного руху України В’ячеслава Чорновола. 25 березня 1999 року життя українського лідера обірвалось внаслідок аварії на дорозі. Йому було 62. Більшість друзів і син Тарас Чорновіл переконані, що це було політичне вбивство. В’ячеслав Чорновіл для багатьох українців є символом незалежної України.

В’ячеслав Чорновіл вперше був арештований і засуджений у Львові в 1967 році. Спершу у самвидаві вийшла його книга «Правосуддя чи рецидиви терору?», невдовзі – «Лихо з розуму», в якій він написав про суд над шістдесятниками у 1965 році, що й стало підставою для арешту 30-літнього публіциста.

«Вихід «Лихо з розуму» стало останньою краплею для КДБ, бо про арешти і переслідування в СРСР вже дізнався весь світ. Його утримували в тюрмі на Лонцького разом з Ігорем Калинцем, Зоряном Попадюком та іншими активними українцями.. У той момент він був опозиціонером, людиною великої ерудиції, кожен його допит, відповіді слідчому про це свідчать. Це була людина, яка добре орієнтувалась у радянському законодавстві, вправно і вміло говорив. Він був рушієм, не міг миритись із системою», – розповідає науковий працівник музею «Тюрма на Лонцького» Ірина Єзерська.

Тоді у 1967 році В’ячеслав Чорновіл був позбавлений волі на три роки і провів їх у таборах суворого режиму. Вийшовши на волю у 1969 році, він одразу організував видання підпільного журналу «Український вісник». Однак 2 січня 1972 року різдвяна коляда з поетом Василем Стусом для нього, як і всіх решти учасників – Івана Світличного, Ірини Калинець, Стефанії Шабатури, завершилась другим арештом. Тоді це був удар КДБ по українському шістдесятництву. У 1972 році були засуджені 89 шістдесятників, із них 55 – із областей Західної України. В’ячеслав Чорновіл вийшов на волю у 1985 році.

Перебуваючи на засланні в Якутії, він листувався зі своєю кумою, хресною мамою його сина – Тараса, письменницею Іриною Калинець. Кілька листів Ірина Калинець за життя передала у фонди музею «Тюрма на Лонцького». В’ячеслав Чорновіл пише про свій побут, піклується про її здоров’я, радить, як краще знайти працю, підтримує.

У 1985 році В’ячеслав Чорновіл повернувся до Львова і одразу активно включився в громадську роботу. У місті Лева він і сформувався як політичний лідер.

«Я вперше познайомився з В’ячеславом у Львові у 1965 році на похороні академіка Крип’якевича. Переговорили пару слів між собою, але чогось тоді він попросив разом із ним пройтись, бо сказав, що за ним стежать. Перше враження від нього – це динаміка у рухах, розмові, у ходьбі. Я не знав таких швидких і динамічних людей. Він таким був все життя: і на посаді голови Львівської обласної ради, і на початку 90-х років. Його динаміка допомагала атмосфері в сесійній залі. Він спішив багато зробити, ухвалити багато рішень, не мав впевненості, що вже не повернеться назад, що процеси у 90-му році приведуть до повної незалежності. Він казав, чим більше ухвалимо рішень, тим міцніший закладемо фундамент для майбутньої держави», – розповідає громадський діяч Микола Горинь, який працював із В’ячеславом Чорноволом у Львівській облраді.

У 1988–1989 роках В’ячеслав Чорновіл і його соратники збирали багатолюдні мітинги у Львові, віряни УГКЦ заявляли про вихід церкви з підпілля. У Львові зароджувались політичні процеси, утворились нові громадські і політичні організації, зокрема Народний рух України. У 1990 році представники національних сил стали народними депутатами, зокрема і В’ячеслав Чорновіл, який водночас керував і Львівщиною. Ситуація була складною. Тоді В’ячеслав Чорновіл ініціював Галицьку асамблею, що об’єднала Львівську, Івано-Франківську, Тернопільську обласні ради. Чому Чорновіл пішов на таке об’єднання, яке неоднозначно сприйняли у Києві?

«У той час Галицька асамблея була потрібна. Дехто казав, що це може викликати відчуття сепаратизму чи чогось іншого. На перше засідання Галицької асамблеї у лютому 1991 року приїхало керівництво Верховної Ради до Львова. Київ хотів переконатись, чи часом не буде створено організаційної структури, яка впливатиме на ситуацію в цілій Україні. При асамблеї була економічна рада, її очолював Віктор Пинзеник. Бо була пересторога, що Київ намагатиметься блокувати три області, вплинути через економічний фактор на позицію цих регіонів. Потім час показав, після ГКЧП (серпень 1991 року), що потрібно займатись іншими справами і Галицька асамблея сама по собі відмерла», – наголосив Микола Горинь.

У трьох областях тоді завдяки Чорноволу провели референдум і галичани масово проголосували за незалежність України, що стало підготовкою до проведення Всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 року.

Історія Народного руху України та В’ячеслава Чорновола не є простою. Ця громадська організація перетворилась у політичну партію у 1992 році. «Рух сповідує два принципи – державність і демократію» – це гасло належить В’ячеславові Чорноволу. З часом у партії почались внутрішньополітичні проблеми і не всі поділяли думку Чорновола, що це має бути єдина політична партія всіх демократичних сил України. Не оминули критикою чимало політиків та експертів і В’ячеслава Чорновола, що він був теж причетний до розколу Руху.

«Чорновіл із початком виборів 90-х років не дуже підтримував зв’язки з керівництвом Руху. Він мав свою виборчу команду, яка не була командою Руху. Але у 1991 році, коли пішов на президентські вибори, то зрозумів силу Руху, бо в кожній області знаходились серйозні осередки Руху, які надавали йому допомогу під час виборів. Уже після виборів постало питання про те, що треба формувати політичну організацію і Чорновіл зрозумів, що її краще зробити на базі Руху. Об’їжджаючи всі області України, він завоював досить великий авторитет у Русі. Так на основі Руху створили партію. Та в українських партіях відсутній внутрішньо-політичний діалог. У зв’язку з тим, вони через деякий час розсипаються або вмирають, з’являються нові, але знову без того, щоби виробляти дуже серйозну платформу. Але одна людина однієї платформи виробити не може. Ні Лук’яненко, ні Горинь, ні Чорновіл не виробили її, але вони посилались на власну думку, безапеляційну», – каже Микола Горинь.

Попри те, що В’ячеслав Чорновіл не переміг у президентській кампанії у 1991 році, поступившись Леоніду Кравчуку, сама участь його у виборах мала і має наслідок для України, бо повернула людей до українства. Він вчив любити Україну, але не був мрійником, зауважує Микола Горинь. Він хотів, аби держава була сильною і незалежною й знав, що для цього потрібно дуже важко працювати.

«Сьогодні чим більше зробив, тим легше буде в майбутньому» – такого гасла дотримувався і багато працював щодня аж до дня загибелі 25 березня 1999 року.

25 березня 1999 року, за офіційною версією, автомобіль В’ячеслава Чорновола врізався в «КамАЗ» із причепом. В’ячеслав Чорновіл і його водій Євген Павлов загинули на місці ДТП.

Друзі В’ячеслава Чорновола говорять про те, що його не вистачає, що таких людей дуже бракує Україні, і хто знає, якою б була політична ситуація, якби жив Чорновіл...

 

 

Радіо Свобода

За матеріалами Галини Терещук

Однією з причин відставання української науки від світової є дуже банальна і проста – ми мало читаємо. Скрізь і всюди – від дискусій у facebook, до заявок на фінансування простежується ця проблема – автори очевидно мало читають літератури зі своєї галузі. Дійшло до того, що в МОНівських формах ВИМАГАЮТЬ окремою таблицею наводити посилання на сучасні роботи за тематикою проекту, та відповідні пункти є в оцінюванні. Насправді це зло має значно більше значення, ніж багато хто думає… Більшість досліджень у нас вже давно, по факту, ініціативні. Держава та промисловість самоусунулися від формування запитів на наукову продукцію, тому в більшості конкурсів вчені обирають напрямки і планують дослідження самостійно. Тому, за відсутності належного знання основних актуальних досягнень в галузі, дуже важко визначити, яке дослідження є справді оригінальним і вартісним, а яке просто гарно описане. Зробити таку оцінку, навіть експерту в галузі, з кожним днем стає все важче. Наведу приклад. Я підписаний на новини з кількох журналів Американського Хімічного товариства, і щотижня мені на телефон приходять понад 100 статей які так чи інакше стосуються напрямків досліджень які мене цікавлять. Щотижня. Понад 100! Ви собі уявляєте наскільки важко це все аналізувати і систематизувати? А як бути з написання докторської, якщо щомісяця це понад 400 робіт? Досягти об’єктивності та актуальності в таких умовах дуже важко. А в результаті - зайва витрата державних грошей, дослідження лише для себе, нецитованість наших робіт, «містечковість науки».

Оскільки ми мало читаємо, то і не знаємо, що як і куди слід писати. Вже понад 5 років читаються курси, висуваються вимоги проводяться тренінги про Скопуси і ВоС, індекси, бібліометрику, а міфів та страхів навколо цих питань і далі безліч. Якщо людина, яка написала дисертацію чи навіть дипломну роботу і після цього не знає, які провідні журнали в її галузі є в Скопус, то що з цим робити? Звичайно, легко стверджувати, що україністика це вузька галузь, що українська історія нікому не цікава, що проблема печер Західної України це суто українська справа і т.д., і що в світі це ніхто не досліджував, адже тоді легко почуватися фахівцем і експертом світового рівня і при цьому виправдовувати незнання англійської мови чи відсутність публікацій у серйозних виданнях.

 

Чому так сталося? Як на мене причин є декілька.

Перша - відсутність доступу. Дійсно, багато статей є закритими для читача, проте, є різні шляхи як легально та напівлегально отримати доступ до статей і на сьогодні це, насправді, є не такою великою перешкодою. Особливоо враховуючи велику кількість Open Access ініціатив.

Друга – незнання англійської мови. Судячи з кількості критиків ініціативи МОН щодо В2 з англійської – ця проблема є болючою. Без англійської в науці сьогодні немає чого робити, хоча виглядає, що Гугл за рік чи два допоможе подолати цю проблему адекватним машинним перекладом.

Основна причина – брак часу. Якщо інформації багато, то навіть якщо до неї є доступ, то все одно потрібен час щоб її опрацювати. Написання звітів, методичних розробок та інша паперова робота забирає стільки часу пересічного викладача та науковця, що на прочитання наукових праць залишається мізер часу. Як з цим боротися? На глобальному рівні керівництву слід це зрозуміти і спробувати вивільнити час по-максимуму, але це, звичайно, лише мрія.

 

Що можна зробити на персональному рівні:

– максимально використовуйте мобільні технології (читайте в дорозі, слухайте наукові подкасти);

- використовуйте бази даних та інші інструменти (підпишіться на різноманітні дайджести, налаштуйте стеження за публікаціями провідних вчених в Гугл Академії, використовуйте додатки професійних товариств, бази Scopus та Web of Science тощо, не дарма ж МОН їх передплатив);

- розподіляйте роботу з аналізу літератури між членами вашої наукової групи (домовтеся про те, хто за яким журналом чи вченим стежить і як тільки з’являється щось цікаве – нехай повідомляє іншим);

- відвідуйте конференції – це, іноді, економить багато часу та дозволить не пропустити важливе відкриття);

- виділяйте окремий час у своєму графіку для роботи з літературою;

- пишіть огляди (раз ви вже багато читаєте) – нехай ця інформація буде систематизованою і доступною для інших.

 

Facebook:  https://uk-ua.facebook.com/groups/314070194112/permalink/10156266343684113/

 

P.S. Юрій Халавка - доцент кафедри неорганічної хімії твердого тіла та нанодисперсних матеріалів Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича.

У травні 2017р. Юрій Халавка отримав нагороду за вклад у науку (як неодноразовий переможець різних наукових конкурсів) і з нагоди 25-річчя Державного фонду фундаментальних досліджень.

 http://acc.cv.ua/chernivtsi/22536-yurij-khalavka-otrimav-nagorodu-za-vklad-u-nauku

 

26 грудня 2017 року

у 67к. головного корпусу ФМІ НАНУ

відбулося засідання

наукового та кваліфікаційного семінару

Фізико-механічного інституту ім. Г.В. Карпенка НАН України

“Проблеми матеріалознавства та

інженерії поверхні металів”,

на якому був представлений звіт за результатами НДР III-114-15

д.т.н., проф., зав.від. №17 “Структурної механіки руйнування” ФМІ НАНУ

 

Осташем Орестом Петровичем

“Розроблення методів оцінювання і

способів підвищення міцності і тріщиностійкості

конструкційних матеріалів та їх зварних з’єднань 

з урахуванням структурно-механічної деградації

в експлуатаційних середовищах”

 

 

Керівник семінару: д.т.н., проф. В.М. Федірко

<< Назад ... 2 ... 4 ... 6 ... 8 ... 10 ... 12 ... 14 ... 16 ... 18 ... 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 ... 41 ... 43 ... 45 ... 47 ... 49 ... 51 ... 53 ... 55 ... 57 ... 59 ... 61 ... 63 ... 65 ... 67 ... 69 ... 71 ... 73 ... 75 ... 77 ... 79 ... 81 ... 83 ... 85 ... 87 ... 89 ... 91 ... 93 ... 95 ... 97 ... 99 ... 101 ... 103 ... Вперед >>