ФІЗИКО-МЕХАНІЧНИЙ ІНСТИТУТ ІМ. Г.В. КАРПЕНКА НAH УКРАЇНИ
KARPENKO PHYSICO-MECHANICAL INSTITUTE OF THE NAS OF UKRAINE

 





30 січня 2018 року на сайті платформи «Дім інновацій» було опубліковано інтерв’ю з віце-президентом Національної академії наук України, директором Інституту теоретичної фізики імені М.М. Боголюбова НАН України академіком Анатолієм Глібовичем Загороднім.

Цього року бюджет Національної академії наук України зріс на 38% порівняно з минулим роком. Чи означає це, що співробітники НАН отримуватимуть 100% зарплати, а їхні приміщення в зимовий час будуть теплими? Зрештою, чи підуть ці кошти власне на дослідження? Із цими та іншими запитаннями «Дім інновацій» звернувся до віце-президента НАН України Анатолія Загороднього.

 

– У 2018 р. бюджетне фінансування Національної академії наук України має зрости на 38% порівняно з минулим роком. Що фактично це має означати? Іншими словами, яким чином буде видно таке збільшення фінансування?

– Тут потрібно розуміти, що частина цих коштів уже має цільове призначення. Зокрема, 161 млн виділено на розвиток Державної наукової установи «Центр інноваційних медичних технологій НАН України». Цей центр створено на базі лікарні й поліклініки для вчених, і там передбачено капітальний ремонт споруд і поставку новітнього обладнання. Це кошти, які не можуть бути витрачені в жодний інший спосіб.

– Чи правильно я розумію, що центр буде займатися медичним обслуговуванням, зокрема, співробітників НАНУ?

– Безумовно. Він створювався якраз за умови, що і лікарня вчених, і поліклініка для вчених (які, до речі, обслуговують не лише співробітників Національної академії наук України, а всіх науковців, де б вони не працювали, а також членів їхніх родин) збережуться і будуть обслуговувати науковців. Але крім того передбачено, що цей центр буде займатися, в тому числі, такими речами, як адаптація чи впровадження тих медичних розробок, яких є чимало в академії. Ми маємо досить багато пропозицій щодо діагностичного обладнання, щодо медпрепаратів, але їх упровадження – це є довготривала процедура і цим мають займатися спеціалісти. Тобто покласти це на фахівців інститутів, де такі розробки здійснюють, – обтяжливо і неефективно. Власне, з такою метою цей центр і створювали. Окрім того, там будуть впроваджувати новітні хірургічні та інші технології, отож це буде суттєвий крок уперед.

Далі, за домовленістю з Міністерством фінансів, започатковується нова бюджетна програма – «Підтримка розвитку пріоритетних напрямків досліджень». На цю програму виділено 500 млн. Це досить груба цифра, і вона має бути витрачена на адресну підтримку пріоритетних досліджень, в тому числі з урахуванням результатів оцінювання ефективності діяльності наукових установ за новою методикою, розробленою на основі міжнародних стандартів і затвердженою постановою президії.

Я поясню, що це таке. Кілька років тому академія розробила нову методику оцінювання ефективності діяльності наукових установ, яка значною мірою запозичує багато підходів, які використовують сьогодні у Європі. Тобто, якщо найпростіше, то наша методика близька до тої, що використовується в Асоціації Лейбніца у Німеччині. Процедура доволі складна, але вона має дати досить вичерпну відповідь про те, що являє собою наукова установа не тільки в цілому, але і її підрозділи – наскільки ефективно вони працюють. Відповідно до результатів такого оцінювання, установі може бути присвоєно категорію А, Б чи В.

Тобто А – це установа, яка здійснює дослідження на високому рівні та заслуговує на те, щоб її підтримати, в тому числі фінансово. Категорія Б – це інститути, які працюють стабільно і їм можна дати можливість працювати далі. Категорія В – це установи, до яких є серйозні зауваження і передбачено дати якийсь час на те, щоб усунути ті недоліки, які будуть виявлені. У разі невиконання цих вимог буде розглядатися питання про їх реорганізацію і, можливо, навіть ліквідацію.

Цей процес розпочався. У позаминулому році було проведено оцінювання 13 установ. Частина з них отримала категорію А, частина – категорію Б. Процедура досить складна, і ми про це багато розповідали. Минулого року ми теж провели оцінювання 28 установ, але це ще не всі, бо в академії, як ви, можливо, знаєте, є близько 170 установ і організацій.

Так от, під час обговорення в Міністерстві фінансів було висловлено таке побажання, щоб кошти, про які академія клопоталася додатково, не розподіляти «рівномірним шаром» по всіх інститутах, а виділити лише тим, які отримали категорію А, і в такий спосіб підсилити ті установи, які мають високий рівень. Але тут є певна проблема, тому що, як я сказав, не всі установи пройшли оцінювання – це було неможливо зробити протягом року. З іншого боку, установи не відповідають за те, що вони не потрапили під оцінювання в першу чергу. Тому, крім результатів оцінювання, буде враховано також рейтинги, які виставляли відділення своїм установам (така робота дуже активно проводилася під час так званої «оптимізації» академії). Все це буде враховуватися для того, щоби підтримати найкращих.

Більше того, Міністерство фінансів на останній зустрічі висловило побажання, щоб в інститутах, які мають у цілому високу оцінку, але не всі їхні підрозділи працюють однаково ефективно, підтримувати не всі підряд, а тільки тих, хто займає передові позиції. Якщо до цього дійде, то планується, що саме в такий спосіб частину фінансів програми (а це близько 260 млн) буде використано для адресної підтримки.

Другий елемент цієї програми – виконання на конкурсній основі найважливіших для держави наукових досліджень, а також науково-технічних розробок з високим ступенем готовності, зокрема, в інтересах національної безпеки та оборони. На цю мету теж передбачено виділити досить серйозні кошти – близько 150 млн, але виключно на жорстких конкурсних засадах.

Далі, за цією програмою передбачено придбання новітнього та модернізація наявного унікального наукового обладнання. Я поясню, що це таке. В академії свого часу було створено близько 90 центрів колективного фінансування. Це дуже вартісне обладнання і, до речі, в цих центрах мають змогу проводити дослідження науковці не лише з академії, а й з університетів – це реальна практика. Але обладнання дороге, воно потребує супроводу, заміни деталей, витратних матеріалів, і, на жаль, останніми роками академія не мала достатньо коштів повною мірою це забезпечити. Виходить зовсім нелогічно: є дороге обладнання, яке не може бути використано через те, що немає витратних матеріалів чи запасних частин, які дуже недешеві. Так от, на цю мету передбачено використати близько 60 млн. Дуже багато обладнання на це не купиш, але ми плануємо принаймні забезпечити комплектувальними деталями та витратними матеріалами і, можливо, купити те, що найнеобхідніше з техніки. Але, знову ж таки, це відбуватиметься на конкурсних засадах.

Наступне – це підтримка талановитої молоді. Питання вельми дошкульне, як ви знаєте, бо дуже великий відсоток і випускників аспірантури, і молодих науковців виїжджає за кордон – не тому, що вони не є патріотами, а тому, що вони фактично не мають умов для нормальної роботи. Надто якщо випускник аспірантури не є киянином, бо зарплата не дозволяє йому винаймати житло і утримувати родину. В академії є багато засобів для підтримки молодих учених, зокрема, стипендії та гранти. Вони не дуже великі, але це все одно підтримка. Є премії президента України для молодих учених, є премії Верховної Ради, але я б сказав, що це точкова підтримка, яка не розв’язує проблему, хоча, звісно, добре, що вона є.

Зараз ми маємо на меті започаткувати нову конкурсну програму створення молодіжних дослідницьких груп із досить-таки солідним фінансуванням. Мається на увазі, що ті молоді люди, котрі позиціонують себе як наукові лідери, можуть зібрати навколо себе колектив із 3–5 молодих людей і податися на цей конкурс, щоб отримати дуже серйозне фінансування. Ми ще не знаємо точно, але попередньо плануємо, що на рік це фінансування становитиме близько мільйона гривень. Для 3–5 осіб це дуже серйозна підтримка, але, звісно, не все на зарплату. Головне, що там будуть закладені кошти на закордонні відрядження, щоб молоді дослідники могли здійснювати візити до своїх колег, налагоджувати контакти, брати участь у конференціях. Перевагу буде надано тим молодим людям, котрі мають досвід активної міжнародної співпраці, зокрема, мали стипендію якогось міжнародного фонду (наприклад, Фонду Александра фон Гумбольдта (https://innovationhouse.org.ua/statti/nemetskye-ynstytuty-zhdut-ukraynskyh-uchenyh-kuda-stuchatsya/ ) чи обіймали позицію постдока десь у Європі. Ми сподіваємося, що, можливо, це навіть допоможе повернути в Україну когось із тих талановитих молодих людей, які зараз працюють у Європі.

– Яку загальну суму передбачено на цю програму для молодих учених?

– Попередньо – 10 млн, але ми будемо ще це обговорювати. Ми оголосимо цей конкурс і побачимо, скільки таких команд академія може профінансувати. Якщо їх виявиться більше, то цю суму можна буде збільшити у якийсь спосіб. Все це буде визначатися виключно на конкурсних засадах. Не виключено, що ми будемо намагатися залучати до оцінювання конкурсу іноземних експертів.

Нам потрібно максимально інтегрувати молодих науковців у Європу. Якщо лідер сам пройшов стажування там, мав позицію, у нього є контакти, то це дає змогу йому активніше розвивати міжнародну співпрацю. Молоді люди, які туди поїдуть, співпрацюватимуть активніше, і це дасть змогу – ми сподіваємося – брати участь у європейських конкурсах спільно з іноземними колегами, куди, скажімо, чисто українській команді пробитися досить складно. І це має підвищити ймовірність того, що такі конкурси можна буде виграти. Це абсолютно нове, чого в академії досі не було. Але така практика існує в багатьох країнах, зокрема, у Товаристві Макса Планка (https://innovationhouse.org.ua/statti/nemetskye-ynstytuty-zhdut-ukraynskyh-uchenyh-kuda-stuchatsya/ ) в Німеччині.

– Останніми роками у приватних розмовах із представниками різних установ Національної академії наук можна було почути, що ці люди не працюють на повну ставку, а натомість працюють три або чотири дні на тиждень. Це один момент. Інший момент: вони кажуть, що взимку батареї в приміщенні холодні, тому температура дуже низька. Що сьогодні відбувається із цією температурою?

– З приводу неповного робочого часу для молодих учених – я сподіваюся, що зараз, все-таки, молоді люди в основному мають повну зайнятість (хоча, звісно, можу і помилятися). Зокрема, перед директорами інститутів ставили таку вимогу, що коли запроваджують неповний робочий тиждень, молоді люди все одно мають отримувати повну зарплату.

Зокрема, я ще є директором Інституту теоретичної фізики імені Боголюбова і ми цієї практики жорстко дотримуємося. Тобто, в нас інститут має середню зайнятість чотири дні на тиждень, але молоді науковці всі отримують 100% зарплати.

Щодо холодних батарей, то кожен інститут розв’язує цю проблему по-різному. Коштів не вистачає на зарплату на повну зайнятість – очевидно, що немає їх і на те, щоб опалюватися, як то було колись. Тому інститути заощаджують, намагаються не вмикати опалення до останнього. На прикладі знову свого інституту можу сказати, що оскільки осінь була відносно тепла, ми увімкнули опалення в районі 1 грудня. Зараз більш-менш нормально – 20 градусів у приміщенні звісно немає, але працювати можна. Особливо якщо увімкнути обігрівач, що формально, звісно, заборонено, але здоров’я дорожче. Якоїсь такої загальної системи немає, але президія ніколи не закликала не вмикати опалення. Я знаю від колег-директорів, що опалення може бути включено частково, тобто якщо є кілька корпусів і можна ущільнитись на зиму і працювати в одному корпусі, то так і роблять. Наскільки я знаю, інститути не йдуть на те, щоби протягом року в них зовсім не було опалення.

Це є наша біда, але я сподіваюся, що молоді люди в більшості інститутів, за поодинокими винятками, мають 100% зарплату. Якщо я помиляюся, то це буде дуже прикро. Тому що ми розуміємо, що старші колеги – частина з них вже пенсійного віку – мають якусь пенсію і, звісно, їм не так скрутно, як молодим людям. Але для молодих учених в академії є досить багато таких засобів підтримки, як молодіжні гранти. На інститут це, як правило, є 2-3-4 гранти, 3-4 стипендії, є стипендії Президента, стипендії Верховної Ради. Тобто той, хто працює, може знайти собі ще додаткову підтримку.

І ще один крок, який ми робимо (і це теж буде дещо нове): ми плануємо передбачити кошти на те, щоб наші науковці могли поїхати і провести експериментальні дослідження на найсучасніших дослідних установках європейської наукової інфраструктури. Мається на увазі, що є такі дуже великі установки, яких в Україні зараз немає, та й найближчим часом не буде (наприклад, синхротронні джерела, лазер на вільних електронах, якісь телескопи тощо), і, як правило, європейська інфраструктура надає можливість приїхати і попрацювати там. Для цього є певна процедура. Щоб отримати доступ, треба написати проект, написати заявку і пояснити, що передбачається дослідити. При таких установках є спеціальні експертні ради, які розглядають ці заявки й потім виділяють час і надають доступ до них.

– Ця програма міжнародної співпраці – вона є новою порівняно з 2017 р.?

– Так, ми на конкурсних засадах плануємо зарезервувати кошти якраз для того, щоб забезпечити тих, хто подався, хто отримав доступ. Бо, як правило, ці наукові структури кажуть: ми виділяємо вам час, але ви маєте приїхати своїм коштом і своїм коштом прожити.

– Який обсяг планується?

– На програму підтримки міжнародного співробітництва передбачалося десь близько 17 млн, але прошу врахувати, що цифри поки що дуже попередні. Остаточного рішення немає, але воно десь буде на цьому рівні. В будь-якому разі така практика почнеться. Головна ідея цієї програми – відійти від зрівнялівки, підтримати тих, хто працює краще, підтримати молодь, підтримати міжнародне співробітництво і підтримати те дороге обладнання, щоб воно працювало. Це 500 млн.

Але тут є одне «але». Міністерство планує відкрити цю програму з другого півріччя. Це дуже зле. Ми робимо все від нас залежне, щоб наблизити це фінансування хоча б до другого кварталу. Тому що закупівля дорогого обладнання потребує дотримання усіх тендерних процедур і це довготривала процедура. Якщо все це почнеться у другому півріччі, то недовго і втратити кошти.

– Від чого залежать терміни?

– Поки тривають перемовини. В уряді кажуть: покажіть, куди конкретно ви хочете витратити ці кошти, і ми тоді підемо вам назустріч. Ті речі, про які я сказав, – вони цілком конкретні. Ми написали офіційне звернення до уряду з тим, щоб нам наблизили це фінансування, і будемо робити все, щоб отримати це фінансування і встигнути його розподілити: підтримати найкращі інститути, розпочати конкурси, про які я говорив.

Отже, 161 млн на медичний центр і 500 млн – на нову бюджетну програму.

Таким чином, базове фінансування, яке академія отримала на свою діяльність, зросло на 354 млн, або на 14%. Тобто 38% вже зменшилися до 14%. Але, знову ж таки, частина цих коштів має цільові призначення: це забезпечення експлуатаційних витрат нової ядерної установки «Джерело нейтронів» у Харкові – 38 млн та 75 млн на реконструкцію гідротехнічних споруд і відновлення гідрологічного стану в дендропарку Софіївка. Таким чином, у нас залишається 241 млн – те збільшення, яке ми можемо пустити в інститути на зарплату і на комунальні послуги. Оскільки все ж таки треба дбати про підтримку інститутів, ми фактично заморожуємо рівень фінансування по ряду академічних наукових програм, і за рахунок цього фінансування, яке йде на інститути, збільшено на 11,9%.

– Що це за програми, на які фінансування буде заморожено?

– Їх багато. Наприклад, є програма, до якої я причетний, із використанням грід-технологій, там усього було десь близько двох мільйонів і два мільйони залишиться, хоча досить багато виконавців і хотілося б на 10–12% збільшити фінансування. Ми ці програми не закриваємо в будь-якому разі, але ми не зможемо збільшити їх фінансування, бо в першу чергу треба підтримати інститути. От, власне, куди академія планує використовувати ті кошти, які на 38% зросли. Ми бачимо, що реально в інститути поки що потрапляє на 11,9% більше, це викликає непорозуміння в інститутах: чому бюджет академії зріс на 38%, а вони отримують тільки на 11% більше? Ми розіслали пояснення в інститути, воно є на сайті академії. Всі ці дані там є, і сподіваємося, що розуміння ми досягнемо.

– Свого часу від минулого керівництва держави лунала думка про те, що є такий зручний інструмент фінансування науки, як «Горизонт 2020», тому державне фінансування науковцям не потрібно і нехай вони, мовляв, користуються цим інструментом. Наскільки активно цей інструмент сьогодні використовують співробітники НАН України, і що заважає використовувати його більш активно?

– Тут є кілька окремих питань. По-перше, наскільки мені відомо, якщо говорити про плюси, то на сьогодні українці отримують грантів у кілька разів більше, ніж Україна платить внесок у «Горизонт». Тобто баланс на нашу користь. Але, звісно, що хотілось би істотно більшого. Значна частина грантів, які ми виграємо, стосуються наукової мобільності – поїздки, обміни і т. д. Це теж добре, але це не є щось таке, що радикально впливає на наукові результати.

По-друге, це конкурс не стільки наукових проектів, скільки інноваційних. Тобто більшість конкурсів стосується таких заходів, які включають і наукову складову, і освітню, і виробництво, і те, що називається public-private partnership (тобто обов’язковою складовою має бути бізнес). А у нас непросто такий консорціум створити. Є кілька успішних прикладів, зокрема, проект із інформаційних технологій, пов’язаний з космічними дослідженнями Землі та геокосмосу. Цей проект виграв Інститут космічних досліджень. Але це поодинокі випадки.

Що ж до суто фундаментальних досліджень, то такі конкурси проводить Європейська дослідницька рада, але прикладів успішності України ми не маємо жодних, тому що, все-таки, дуже важко конкурувати із провідними європейськими науковими центрами. Знову ж таки, причин тут безліч: відсутність сучасного обладнання і багато чого іншого. Ми не маємо інформаційного, матеріально-технічного забезпечення, широкої міжнародної співпраці, тому нам дуже складно конкурувати. Грубо кажучи, це перегони, коли хтось бере участь на «феррарі» і «мерседесах», а ми – на «жигулях» чи на «тавріях».

Складно, але, попри все, поступ є. Він повільний, але він є. У будь-якому разі моя думка така, що це зроблено правильно, що ми «вписалися» в «Горизонт».

– Щодо «Горизонту»: в інших країнах є державні програми, які фінансують наукові дослідження для того, щоб вони вийшли на той рівень, коли вони можуть хоча би претендувати на участь у «Горизонті 2020», і навіть якщо вони потім не виграють цей конкурс, все одно вже буде проект хорошого рівня. Чи розглядають подібні механізми та їх упровадження в рамках НАНУ?

– Можу тільки повторити те, що вже сказав: це розширення міжнародної співпраці, інтегрування молоді, активна участь у найсучасніших дослідженнях. Це могло би підвищити нашу конкурентоспроможність у «Горизонті». Бо якийсь спеціальний проект, я, чесно кажучи, собі не уявляю. Хіба що це могло би бути зроблено за рахунок Національного фонду досліджень. А в академії на це вільних коштів немає.

– Є така рекомендація чи побажання від тої частини суспільства, що наукою не займається, до науковців: мовляв, заробляйте гроші на себе самі, а не просіть їх у держави. Зрозуміло, що тут неможливо погодитися в першу чергу тоді, коли йдеться про фундаментальну науку, яку в усьому світі фінансує держава, але, тим не менше, є розробки прикладного характеру. Чи є в пріоритеті Національної академії наук якесь посилення співпраці з бізнесом, щоб залучати гроші для таких прикладних розробок?

– У пріоритетах є.

– І що для цього робиться?

– У минулому році укладено угоди з Українським союзом промисловців і підприємців, із Федерацією роботодавців. Їхні представники почали знайомитися з академією, почали їздити по інститутах, і буцімто є наміри зблизитись. У нас є програми співпраці з такими потужними виробничими об’єднаннями, як КБ «Південне» і АНТК «Антонов». Більше того, академія видала зовсім нещодавно перелік наукових розробок, які могли би бути впроваджені (там більше 500 позицій). У ньому представлено розробки, готові до впровадження в найрізноманітніших галузях: енергетика, машинобудування, інформаційні системи, біологія, медицина, сільське господарство і т. д. Тут є все, що потрібно для того, хто захоче щось запроваджувати: рівень інноваційної готовності, рівень технологічної готовності, вказується ступінь захисту інтелектуальних прав і т. д. Ми це розповсюджуємо, де можемо. Тут дуже багато цікавих розробок є і щодо збереження довкілля, і щодо нових матеріалів, і щодо медицини. Китайців це принаймні дуже цікавить. А в нас поки що… Є певні приклади співпраці з бізнесом, але то не є так широко, як хотілося би. Якщо вам цікаво, можу подарувати диск із цією інформацією.

– Я би взяв. Чи не помилюся, коли скажу, що я почув певний оптимізм у ваших словах про китайців?

– Академія має серед своїх пріоритетів міжнародного співробітництва співпрацю із КНР. Але питання дуже непросте. Ви розумієте: «Восток – дело тонкое». Вони дуже охоче пропонують співпрацю, але вона досить своєрідна: приїздіть до нас, ми будемо платити вам високу зарплату. Зарплати в них справді хороші: якщо вони зацікавлені, то можуть платити до 10 000 доларів на місяць. Це вище, ніж у Європі чи Америці. Звичайно, є користь і від співпраці, коли наші люди їдуть туди працювати, особливо в галузі фундаментальних наук, оскільки вони отримують можливість працювати на найкращому обладнанні та здійснювати ті дослідження, які в Україні їм і не снилися. В результаті виходять спільні публікації, але головне те, що наші науковці мають доступ до найсучаснішого обладнання і долучаються до найновіших досліджень.

Водночас ми маємо, на жаль, небагато випадків, коли китайські кошти надходять до інститутів академії. Це можливо лише за рахунок контрактів, і таку співпрацю потрібно розширювати. Як позитивні приклади тут можна навести діяльність Інституту електрозварювання ім. Є. О. Патона (за його активної участі, зокрема, створено Китайсько-український інститут електрозварювання ім. Є. О. Патона), Інституту прикладної фізики та ін. З метою ефективного використання усіх можливостей кооперації наразі на розгляді стоїть питання про створення двох спільних китайсько-українських центрів, які будуть координувати співпрацю НАН України з провінціями Шаньдун та Гуандун і активно просуватимуть наші розробки на китайський ринок. Сподіваємося, що наша співпраця стане ефективнішою і матиме добрі перспективи.

 

 

Розмову провів Дмитро Сімонов

Сайт платформи «Дім інновацій»:

https://innovationhouse.org.ua/statti/anatolyj-zagorodnyj-maksymalno-yntegryrovat-molodyh-uchenyh-v-evropu/

28 лютого 2018 року під головуванням президента Національної академії наук України академіка Бориса Патона відбулося чергове засідання Президії НАН України.

Під час зібрання було, зокрема, заслухано й обговорено дві наукові доповіді. З теми «Високопрецизійні мікропризмові структури і перспективи їх широкомасштабного застосування» виступив заступник директора з наукової роботи Інституту проблем реєстрації інформації НАН України член-кореспондент НАН України Андрій Крючин.

Головний науковий співробітник відділу математичного і економетричного моделювання Інституту проблем моделювання в енергетиці імені Г.Є. Пухова НАН України доктор технічних наук, професор Сергій Саух виголосив доповідь «Проблеми математичного моделювання конкурентної рівноваги на ринку електроенергії».

Крім того, щодо Меморандуму про спільні наміри Міністерства інфраструктури України та Національної академії наук України поінформував присутніх директор Інституту економіки та прогнозування НАН України академік Валерій Геєць.

Потому учасники засідання розглянули також питання про проведення річної сесії Загальних зборів НАН України й низку інших поточних питань.

Із докладним прес-релізом про цей захід можна ознайомитися в розділі «Засідання Президії НАН України» веб-сайту НАН України:

http://www.nas.gov.ua/UA/Activity/PresidiumMeeting/Pages/default.aspx .

 

Матеріали опублікували: Прес-служба НАН України

Рівно 155 років назад народився видатний вчений, засновник і перший президент Української академії наук Володимир Вернадський.

Володимира Вернадського називають ученим-пророком. Його ідеї випередили час. Вершина наукового пошуку Вернадського —  вчення про біосферу як цілісної природної системи, а також про ноосферу —  впливу людського розуму на навколишній світ.

Вже в 1920-х роках видатний вчений попереджав людство про ті проблеми екології, які сьогодні вимагають невідкладного рішення.

Доля відміряла Володимиру Вернадському 81 рік. Прямих нащадків у нього не залишилося. Син, донька і внучка академіка жили в Америці, а правнуків не було.

В результаті тривалих пошуків «ФАКТАМ» вдалося знайти правнучату племінницю Вернадського. Вперше представниця сім'ї всесвітньо відомого вченого дала інтерв'ю пресі. В ексклюзивному інтерв'ю «ФАКТАМ» психолог, директор недільної школи Марія Любощинська розповіла, якою людиною був її прадід, про його сімейний стан, а також сторінки життя вченого, пов'язані з Україною.

 

— Моя прабабуся —  рідна сестра дружини Володимира Вернадського Наталії Єгорівни,  —  розповідає Марія Любощинська. —   У нас в будинку багато що нагадує про Володимира Івановича: фотографії, зібрання його творів —  24 томи. Це праці вченого, щоденники, які він вів практично все своє життя, листи ... Але головне, звичайно, —  це пам'ять серця. Володимир Іванович і його дружина Наталія Єгорівна —  для мене приклад багато в чому. Вражають їх воля, працьовитість, цілеспрямованість та інші прекрасні душевні якості. Володимир Вернадський знав п'ятнадцять мов, Наталія Єгорівна теж була дуже освідченою. Залишаючись за своїм бажанням у тіні чоловіка, вона була його правою рукою. У численних листах Володимир Іванович ділився з нею найпотаємнішими думками, науковими прозріннями ...

—  Яким був розпорядок в родині?

—  Вставали о шостій ранку. Коли Володимир Іванович сідав працювати, всі в будинку ходили навшпиньки. І практично ніколи не кликали його до телефону, щоб не переривати хід наукових досліджень. У сім'ї був дуже чіткий розпорядок дня. Прокинувшись, пили каву з канапками з сиром. Опівдні снідали, а о шостій годині вечора обідали. Нерідко до вечірнього чаю чекали гостей, але о пів на одинадцяту Володимир Іванович вставав з-за столу, і всі розходилися. Вернадський йшов спати, він ніколи не працював вночі. А вдень ні хвилини не витрачав дарма.

—  Вчений намагався знаходити час для відпочинку?

–– Він дуже любив прогулянки, під час яких багато обдумував. Одна була зранку, друга —  ввечері. Володимир Іванович вважав, що рух — життя. До останніх днів він був струнким, з прямою спиною, в прекрасній фізичній формі.

—  Розкажіть, будь ласка, про побут сім'ї Вернадських.

—  Він був досить простим. Вернадські ніколи не купували дорогі речі. Дочка Ніна згадувала, що, коли вона витрачала багато грошей на одяг, мати дуже засмучувалася. Тільки на книги в родині коштів ніколи не шкодували. Харчувалися просто. Володимир Іванович любив журавлиний кисіль, щі, котлети. А ще — паски, кренделі і іншу здобу. У нас в сім'ї зберігся рецепт «кременчуцького борщу», який готувала ще мати Наталії Єгорівни Марія Іванівна Зарудна.

Рецепт борщу, який готували в родині Вернадських

Зварити бульйон з яловичини. У нашаткований буряк додати оцет і тушкувати до м'якості. Помідори відварити у власному соці, протерти через друшляк. Нашаткувати капусту, грубо нарізати цибулину і картоплю, покласти в бульйон, посолити за смаком і варити до готовності. В кінці додати помідори і буряк. Подавати зі сметаною або густими вершками.

 

—  Життя Володимира Вернадського було тісно пов'язане з Україною.

—  Так, він дуже любив Україну. Дід Володимира Івановича народився в Чернігівській губернії. Тяга до знань у нього була така сильна, що він пішки пішов до Москви, бажаючи вчитися в університеті. У Москві спочатку бідував, але врешті-решт став військовим лікарем. Останні роки провів у Києві, де і помер у 1830-х роках. Із дітей діда вижив тільки один син — батько Володимира Вернадського. Він був професором політичної економії і статистики спочатку у Київському університеті, потім —  у Московському. Мама вченого —  з козацького роду. Музично обдарована, в молодості мріяла про оперну сцену.

—  Володимир Вернадський народився в Петербурзі, але через несприятливий клімат сім'я переїхала до Харкова, де майбутній вчений пішов в перший клас гімназії і провчився кілька років, —  продовжує Марія Любощинська. — Цей період він згадував з теплотою. Великий вплив на Володимира Івановича в юні роки мав його двоюрідний дядько Євграф Максимович Короленко. Вечорами вони любили прогулюватися і дивитися на зоряне небо. Дядько розповідав племіннику про інші світи, про розвиток життя на Землі ... Коли Володимиру було тринадцять років, сім'я переїхала до Петербурга, де батько відкрив книжковий магазин і друкарню слов'янського друку. Володимир Іванович згадував, що цей магазин зіграв в його житті велику роль. Він мав право читати будь-яку книгу. А спрага знань у юнака була незвичайна. Коли Вернадський вступив до Петербурзького університету, його викладачами стали великі вчені Менделєєв і Докучаєв.

—  Будучи вже знаменитим ученим, Володимир Іванович придбав маєток в Полтавській області —  в Шишаках.

—  Так. Купили ділянку, на якій збудували великий двоповерховий будинок. Посадили город, спорудили колодязь. Сім'я вченого відпочивала там в літній період. А Володимир Іванович в Шишаках плідно працював.

Коли в Петербурзі почалися революційні події, Вернадські переїхали в Україну. У 1918 році в Києві Володимир Іванович заснував Українську академію наук і був обраний її президентом. За його ініціативою при академії створили бібліотеку, заснували науково-дослідні інститути. Де би Вернадський не знаходився, як би не складалися його життєві обставини, він думав насамперед про науку.

* Сім'я Вернадських на відпочинку в Полтавській губернії. Справа наліво: Володимир Іванович Вернадський, дочка Ніна, дружина Наталія Єгорівна, її родич Павло Єгорович Старицький і син Георгій. 1908 рік

 

—  Володимир Вернадський побував у багатьох країнах світу. Яка з них і чим його найбільше вразила?

—  Усюди, як видно з листів, він захоплювався природою —  красою лісів, озер, річок. І, звичайно, людьми. Володимир Вернадський був знайомий і тісно співпрацював з видатними вченими всього світу. У 1922 році на запрошення ректора Сорбонни він приїхав до Франції читати лекції з геохімії. У Парижі познайомився з Марією Кюрі, кілька років працював у її лабораторії, багато років вони листувалися. А з 1927-го кілька місяців у році Вернадський проводив за кордоном.

—  Кажуть, багато своїх відкриттів вчений зробив, слухаючи музику Баха.

—  Вернадський був людиною всебічно розвиненою. Він прекрасно розбирався в музиці, живописі, поезії. І завжди захоплювався шедеврами мистецтва. А що стосується натхнення, думаю, він не дуже від нього залежав. Володимир Іванович вражав неймовірною працьовитістю і сильною волею. А це в роботі основне.

—  Чи траплялися в житті Володимира Вернадського чудеса?

—  Вся його доля така. Він прожив довге щасливе життя, зробивши в науці відкриття, що визначили її розвиток на століття вперед. У 1931 році в своєму щоденнику Володимир Іванович записав: «Царство моїх ідей —  попереду!» І ми це бачимо сьогодні. Багато ідей Вернадського втілилися в життя. Освіта стала загальною. Наука, яку вчений вважав основою всього, просунулася дуже далеко. Ми можемо заглянути в лоно матері, з точністю визначити стать майбутньої дитини. Чи можемо зв'язатися по мобільному телефону або скайпу з людиною в будь-якій точці світу. А як актуально сьогодні вчення Вернадського про ноосферу! Весь світ стурбований екологічними проблемами, зміною клімату на Землі, проблемою збереження природних ресурсів ... Хоча за життя Вернадського багато його ідей не тільки не знайшли підтримки, але і зазнали гострої критики.

—  Читала, як Вернадський заступався за репресованих вчених. Дивно, що він при цьому сам уцілів!

—  І це теж диво. Вернадський нікого не боявся, коли клопотав за друзів, колег. Якось він прийшов на прийом до «всесоюзного старости» Михайла Калініна. Але той зачинився у себе в кабінеті, з якихось причин призупинивши спілкування з відвідувачами. Вернадський же дуже поспішав, тому почав своїм ціпком стукати в двері. І Калінін йому відкрив!

Володимир Іванович завжди дуже тверезо оцінював ситуацію. Наприклад, коли почалася Друга світова війна, він не сумнівався в тому, що фашизм буде переможений, так як ноосфера несумісна з нацизмом і расовим гнобленням.

—  Як Вернадський ставився до своєї всесвітньої слави?

—  Абсолютно байдуже. Він був дуже скромним. Не надавав значення ні званням, ні нагородам. Любив, коли йому дарували квіти, хоча і ніяковів —  відчував незручність через те, що люди витратили на букет гроші. І взагалі, Вернадський до останніх днів залишався людиною простою і доступною.

  Що в характері Володимира Вернадського вас найбільше вражає?

—  Багато чого. Це і працьовитість, і цілеспрямованість, і цілісність натури. Він був прекрасним сім'янином, дуже любив дружину. В юності планував виїхати в тропіки. Мріяв там жити і вивчати цю кліматичну зону. Але любов повністю змінила його плани. З дружиною Наталією Єгорівною Володимир Іванович прожив 56 років, переживши її на два роки. Їх називали нерозлучною парою. Всі свої відкриття Володимир Вернадський присвятив дружині.

—  Як склалася доля дітей Вернадського?

—  І син, і дочка виїхали до Америки. Георгій став істориком, Ніна працювала в області психіатрії. З батьками у них були чудові відносини. У Ніни народилася дочка, яка, на жаль, дуже хворіла і померла, не залишивши нащадків.

—  Що б ви сказали своєму знаменитому прадіду сьогодні, якби він міг вас почути?

—  Я б йому подякувала за все, що він зробив для людства. А ще сказала би, що багато в чому хотіла б бути на нього схожою.

 

Розмову провела Ольга Сметанська.

Джерело: газета «Факти і коментарі» (20.02.2018 р.):

http://fakty.ua/259023-v-yunosti-vernadskij-hotel-uehat-v-tropiki-no-lyubov-izmenila-ego-plany

<< Назад ... 2 ... 4 ... 6 ... 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 ... 29 ... 31 ... 33 ... 35 ... 37 ... 39 ... 41 ... 43 ... 45 ... 47 ... 49 ... 51 ... 53 ... 55 ... 57 ... 59 ... 61 ... 63 ... 65 ... 67 ... 69 ... 71 ... 73 ... 75 ... 77 ... 79 ... 81 ... 83 ... 85 ... 87 ... 89 ... 91 ... 93 ... 95 ... 97 ... 99 ... 101 ... 103 ... Вперед >>