ФІЗИКО-МЕХАНІЧНИЙ ІНСТИТУТ ІМ. Г.В. КАРПЕНКА НAH УКРАЇНИ
KARPENKO PHYSICO-MECHANICAL INSTITUTE OF THE NAS OF UKRAINE

 





Дні пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу та жертв політичних репресій

 

День пам‘яті жертв геноциду кримськотатарського народу

18 травня 2017р. відзначався День пам‘яті жертв геноциду кримськотатарського народу, встановлений Верховною Радою України у 2015 році. Саме цього дня 1944 року розпочалася операція з депортації кримських татар.

Депортованим давалося на збори від кількох хвилин до півгодини, дозволялося брати з собою лише особисті речі, побутовий інвентар та провізію в розрахунку до 500 кг на родину. Однак насправді ж вдавалося зібрати у середньому 20–30 кг речей та продуктів, більша частина майна конфісковувалася.

Загалом під час головної хвилі депортації (18–20 травня) до Середньої Азії, головним чином в Узбекистан, Казахстан, Таджикистан та Росію, було виселено 180 014 осіб. Депортація мала катастрофічні наслідки для кримських татар в місцях заслання. Протягом року до завершення Другої світової війни від голоду, хвороб та виснаження загинуло понад 30 000 кримських татар, серед яких половина — це діти до 18 років.

Лише з 1968 року розпочався процес організованої репатріації кримських татар до Криму. У кінці 1960-х — на початку 1970-х років цим шляхом повернулися додому понад 200 родин, ще стільки прибули самостійно.

 

День пам’яті жертв політичних репресій

Раніше День пам’яті жертв політичних репресій поєднувався з Днем пам’яті жертв голодомору.

Указом Президента України № 431/2007 від 21 травня 2007 року Дні пам’яті жертв голодоморів та політичних репресій розведено у часі. День пам’яті жертв голодоморів залишився щочетвертої суботи листопада, а третя неділя травня встановлена Днем пам’яті жертв політичних репресій.

Відповідно до Указу Президента України від 23 березня 2017 р. №75 «Про заходи у зв’язку з 80-ми роковинами Великого терору – масових політичних репресій 1937 – 1938 років»,

http://www.president.gov.ua/documents/752017-21514 ,

21 травня 2017 року в Україні відбулися різноманітні заходи з метою гідного вшанування пам’яті жертв політичних репресій, донесення до українського суспільства та світової спільноти об’єктивної інформації про злочини, вчинені у XX столітті комуністичним тоталітарним режимом на території України.

Як відомо 2 червня 1937р. було прийнято постанову Політбюро ЦК ВКП (б) ПБ-51/94 «Про антирадянські елементи», відповідно до якої 5 серпня 1937р. вийшов наказ НКВС СРСР № 0044, який поклав початок масовим репресіям.

Згідно розсекречених архівів і документів СБУ, в Україні з 1935 по 1951 рік жертвами розкуркулення стали понад 2 млн. 800 тис. людей.

Близько 16,5 тис. чоловік було розстріляно в 1937-му.

Вже до середини листопада 1938 року без суду було винесено 681692 смертних вироки, які виконувалися негайно. Більше 1,7 млн. людей було відправлено в табори.

У зв’язку з цим президент доручив СБУ і уряду видати книгу, оприлюднити документи і матеріали про масові політичні репресії 1937-1938 років, поширити їх на іноземних мовах за кордоном, а також розпорядився проводити в школах та інших навчальних закладах уроки на цю тему.

 

20 травня 2017 року Президент України Петро Порошенко під час робочої поїздки до Німеччини відвідав Меморіальний комплекс, який створили на території колишнього концентраційного табору "Заксенгаузен".

Нацистський концтабір Заксенґаузен діяв між 1936 та 1950 роками. З 1936 по 1945рр. діяв як табір, головним чином для політв'язнів Німеччини, а з 1945 до весни 1950 року цю справу продовжив вже сталінський радянський режим як "Спецтабір № 7", головним чином для політв'язнів. За роки існування нацистської Німеччини тут утримували близько 200 тисяч осіб.

Порошенко встановив вінок біля меморіальної дошки у пам'ять про українських в'язнів, які пройшли через цей табір. Зокрема, тут утримувались діячі ОУН Степан Бандера, Андрій Мельник, Олег Ольжич та багато інших відомих історичних постатей.

21 травня 2017р. в Україні відбулося покладання квітів до пам’ятних знаків, жалобні віче та церемонії.

Традиційно, в День пам’яті жертв політичних репресій вищі особи держави покладають квіти до Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили» (проспект Броварський у Дніпровському районі м. Києва).

Усі охочі 21 травня змогли ознайомитись із фотодокументальною виставкою «Слово, обірване у Биківні», яка експонувалась при вході у Заповідник. Екскурсійний супровід забезпечувався співробітниками Заповідника.

Биківнянське поховання жертв сталінських репресій належить до найбільших на території України. Таємна спецділянка НКВД УРСР у Биківні почала офіційний відлік своєї діяльності навесні 1937 року. 20 березня 1937 року Президія Київської міської ради ухвалила рішення про відмежування земельної ділянки «для спецпотреб» у 19,20 кварталах Биківнянського лісу. Упродовж 1937-1941 років вантажівки майже щоночі привозили тіла розстріляних у київських в’язницях НКВД для таємного поховання у Биківнянському лісі. У заздалегідь підготовлені ями скидали тіла жертв, які потім присипались вапном та ґрунтом.

Кількість похованих в Биківнянському лісі остаточно не встановлена, на думку істориків, вона може становити від 20 до 100 тисяч осіб (на думку дослідників 30-35 тисяч мешканців Києва і Київської області і 3,5 тис. іноземних громадян). На околиці Києва у Биківнянському лісі знайшли свій останній спочинок письменники Михайло Семенко, Майк Йогансен, Вероніка Черняхівська, художники Михайло Бойчук, Микола Касперович, академіки Федір Козубовський, Петро Супруненко, митрополит УАПЦ Василь Липківський та десятки тисяч інших жертв «Великого терору».

Биківнянська трагедія – історична довідка:

http://ua.bykivnya.org/page/storichniy_oglyad

У Львові в День пам’яті жертв політичних репресій керівництво обласної державної адміністрації,

обласної ради, Львівської міської ради та представники громадськості поклали квіти та лампадки

біля пам’ятника Жертвам комуністичних злочинів (пл. Шашкевича). Духовенство провело екуменічну панахиду, після чого відбулось громадське віче. 

Згодом усі учасники заходу перейшли до Музею-меморіалу жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького».

Від учнівського парламенту та громадськості до хреста на території Музею-меморіалу жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького» поклали квіти та лампадки.

Всеукраїнське товариство політв’язнів і репресованих поклало квіти до приміщення колишньої тюрми (вул. Судова,7) та колишньої тюрми Бригідки (приміщення Львівського СІЗО, вул. Городоцька, 20).

Також відбулося покладання квітів до Стіни пам'яті та скорботи (вул. Замарстинівська, 9) Львівським Крайовим Братством ветеранів національно-визвольної боротьби.

До Меморіалу жертвам політичних репресій московського комуністичного режиму в Україні на полі поховань № 55 Янівського кладовища Львівською обласною організацією Всеукраїнської Ліги українських жінок також було проведено чин покладання квітів.

До поховань жертв терору НКВД у 1941 році на полі № 82 Личаківського кладовища квіти поклали представники Львівської обласної спілки політичних в`язнів України.

 

Дещо з історії в’язниці «на Лонцького»

Національний музей-меморіал жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького» — колишня тюрма у Львові, яка використовувалася в 20 столітті як політична в'язниця польською, радянською та нацистською владами. З 2009 року — національний музей-меморіал жертв окупаційних режимів.

У 1889-1990 роках на перехресті вулиць Леона Сапеги (сьогодні – Степана Бандери) та Коперника за проектом архітектора Ю.К. Яновського була споруджена будівля австро-угорської жандармерії в стилі неоренесансу. Будівля самої в'язниці була зведена під час приналежності міста до Польщі, у 1918-1920 роках.

В тюремному корпусі знаходився Четвертий відділ Головної комендатури державної поліції, до повноважень котрого входила боротьба з «антидержавними» організаціями типу Організації українських націоналістів та Комуністичної партії Західної України. Неофіційно, тюрма спеціалізувалася на політичних в’язнях. У 1935 році в споруду було переведено слідчий відділ поліції, а в'язниця стала використовуватися як слідчий ізолятор. Під час Львівського процесу 1936 року в тюрмі утримувалися Степан Бандера, Ярослав Стецько, Микола Лебідь та інші підсудні.

У 1939-1941 роках під час Першої радянської окупації в приміщенні знаходилася В'язниця №1, розрахована на 1500 осіб, а сусідній головний корпус займало обласне управління НКВС.

Станом на 22 червня 1941 року, коли Німеччина здійснила напад на СРСР, у тюрмах Львівської області було 5 424 в'язні. Вони утримувалися у трьох в'язницях Львова:

№ 1 — на Лонцького,

№ 2 — Замарстинівській,

№ 3 — Бриґідках.

Коли львівські тюрми стали переповнені (наприклад, у тюрмі на Лонцького при ліміті 1 500 осіб перебувало 3 638 в'язнів), частину в'язнів відправили до м. Золочева, де вони утримувалися в місцевому замку.

(Винищення львівських вязнів у червні 1941р.:

https://uk.wikipedia.org/wiki/Винищення_львівських_в'язнів_у_червні_1941 )

Після нападу Третього Рейху на СРСР в червні 1941 року у тюрмі на Лонцького працівниками НКВС було розстріляно близько тисячі в'язнів (згідно зі свідченнями Начальника тюремного відділу НКВС по Львівській області лейтенанта Лермана, 924 особи).

У 1941-1944 роках споруда використовувалася як слідча в'язниця гестапо, тут розміщувалися айнзац-групи СД. Тюремний двір був викладений надгробками зі старого єврейського кладовища. Довгий час в тюрмі утримувався відомий польський вчений Казимир Бартель.

У 1944-1991 роках тут діяв слідчий відділ і слідчий ізолятор НКВС (НКДБ)-МДБ-КДБ СРСР, одночасно – Управління внутрішніх справ Львівського міськвиконкому- Міське Управління ГУМВС України у Львівській області,  МВС України.

Навпроти в'язниці, на площі Шашкевича у 1997 році був зведений Памятник “Жертвам комуністичних злочинів”.

Ініціативу львівської громадськості щодо створення в приміщенні колишньої тюрми «на Лонцького» Меморіалу пам'яті жертв окупаційних режимів підтримали Львівська міська рада, Львіська обласна рада та Служба безпеки України. Координацію робіт зі створення Меморіалу здійснювала Робоча група, до складу якої увійшли представники названих структур, Центру досліджень визвольного руху та відомі громадські діячі.

 

Адреса вязниці-музею «на Лонцького»:

м. Львів, вул. С. Бандери, 1 (вхід з вул. Брюллова)

10:00 - 19:00 (нд. до 17:00)

+38 (032) 247-42-20

www.lonckoho.lviv.ua

Вхід та екскурсія безкоштовні.

 

Вшановуючи пам’ять убитих і закатованих українців – жертв політичного терору радянської влади, бачимо, що в жорна безжальної репресивної машини потрапили сотні тисяч людей. Майже в кожній українській родині можна знайти відбитки тих страшних подій.

 

На жаль,  внаслідок російської збройної агресії проти України (2014-2017рр):

 https://uk.wikipedia.org/wiki/Російська_збройна_агресія_проти_України_(2014—2017) 

українські громадяни сьогодні теж перебувають за ґратами в Російській Федерації за політичними мотивами.

У 1949р. була підписана Женевська конвенція про поводження з військовополоненими, відповідно до якої військовополонені, які потрапляють до ворога внаслідок бойових дій, мають перебувати у владі ворожого уряду, а не окремих осіб або військових частин, вони потребують гуманного поводження, яке категорично забороняє будь-яку дискримінацію за ознаками раси, національності, віри, статі, політичних поглядів, майнового стану тощо. Після закінчення воєнних дій військовополонені звільняються і репатріюються, за винятком осіб, проти яких було порушено кримінальне переслідування за скоєні злочини.

Станом на 6 травня 2017р., 128 громадян України перебувають в заручниках у бойовиків, ще десятеро ув'язнені в Росії. Про це заявив радник голови СБУ Юрій Тандіт.

Бойовики на тимчасово окупованих територіях Донецької і Луганської областей утримують українських заручників в нелюдських умовах.

Багато українських полонених було закатовано і вбито.

Перший віце-спікер Верховної Ради, представник гуманітарної підгрупи в мінському процесі Ірина Геращенко зауважила, що наразі процес звільнення полонених з окупованих територій залишається складним.